Єгипет потребує реальних змін

05.07.2013 10:41

Повалення Мурсі й хитке становище демократії в Єгипті: взаємозалежність факторів і майбутнє країни

Єгипет. Тахрір.3 липня 2013 року. Перемога?

Характер третьої хвилі повстання може стримати прогрес Єгипту на шляху до утвердження демократичного суспільства.

Перед тим, як Мухамед Мурсі виграв президентські «перегони», перед багатьма людьми, як обивателями, інтелігенцією, так і порівняно активними представниками різних релігійних і політичних таборів, виникла необхідність негайно вирішити, яким вони хочуть бачити майбутнє своєї країни: таким, що будуватиметься військовим, що представляє старий режим - Ахмедом Шафіком, або ставлеником найпотужнішої протягом останнього десятка років опозиційної партії, ісламістом Мухамедом Мурсі.

Багато революційно налаштованих виборців, зрештою, зціпивши зуби, віддали свої голоси Мурсі, пам'ятаючи про те, що саме Брати-мусульмани (міжнародна організація ісламських фундаменталістів, діяльність якої заборонена в ряді країн) мають достатній політичний вплив для закріплення опозиційних сил у Верховній раді збройних сил (тимчасовий вищий орган державної влади в Арабській Республіці Єгипет з 11 лютого 2011 по 30 червня 2012). На хвилі революції 25 січня, Єгипетські збройні сили, паралельно зі здійсненням конституційних декларацій та демонстрацією суто військової потужності, утримували монопольну владу над країною доти, доки Брати-мусульмани не домовилися про м'яку передачу влади з рук генералів.

Не забуваймо й про те, що так званий «старий режим» - це держава, очолювана з 1952 року офіцерами, які скинули монархію в Єгипті та встановили республіканську форму державного правління. Для революції 25 січня ця передача влади була важливим кроком на шляху реалізації в Єгипті демократії. Вперше, більш ніж за 60 років, влада в країні була передана не з рук одного військового в руки іншого, а цивільним політичним силам, за здоровою логікою виборчої демократії.

Обрання Мурсі й подальша поляризація суспільної реакції. Оптимізм і відчай

Обрання Мурсі спровокувало сплески оптимістичних очікувань і одночасно відчаю. Одні верстви єгипетського суспільства вгледіли в президентові Мурсі чуттєвого й проникливого політичного діяча, який розуміє потреби і запити середнього класу. Ці люди бачили в ньому альтернативу Шафіку, маріонетці, покликаній репрезентувати елітну гвардію Хосні Мубарака (Muḥammad Ḥusnī Sayyid Mubārak), президента Єгипту в 1981-2011 роках. Революційні ліберали, такі, як Ваіль Гонім, і багато інших членів Молодіжного руху 6 квітня (молодіжний рух в Єгипті, що виник як група однодумців у соціальній мережі Facebook) хоч і висловлювали невдоволення керівною роллю Братів-мусульман, все ж вітали перемогу Мурсі як поразку режиму Мубарака.

Інакше мислили прихід до президентства Мурсі ті, хто розцінював політику ісламістів у майбутньому як пряму загрозу світському суспільству в Єгипті. Християни, чия конфесійна група складає близько 15% населення країни, вважали, що Брати-мусульмани очолять рух за повну ісламізацію єгипетського суспільства, посилюючи й без того присутні в деяких радикальних або неосвічених колах антихристиянські настрої, тим самим створюючи релігійні конфлікти і цим самим розколюючи суспільство. Ситуація ускладнюється тим, що більшість єгипетського електорату не готова до мирного релігійного співіснування.

Проте, побоювання, що консервативне Братство використовує релігію з метою експлуатації в основному неосвічених єгиптян для просування своєї політики і досягнення своїх цілей, дуже поширені в означений період. Занадто часто релігійні ідеології в політичному середовищі піддаються маніпуляції, стаючи для деяких зацікавлених груп осіб вдалим інструментом для втілення в життя їхніх власних планів, і при цьому найбільш ганебним чином нехтують базовими громадянськими цінностями та правами.

Опоненти Мурсі також висловлювали побоювання щодо того, що в разі ґрунтовного закріплення влади в руках Братів-мусульман, в країні запанує новий півстолітній режим, який неможливо буде повалити в першу чергу через досить великий сегмент малоосвічених представників єгипетського суспільства, яке досі не готове прийняти ліберально-демократичні цінності.

Успіхи політичної опозиції

Незважаючи на початкові побоювання щодо встановлення ісламістської політичної монополії, в Єгипті пустила коріння потужна культура політичної опозиції. Навіть з урахуванням побоювань (часто перебільшених і песимістичних) з приводу домінування Братів у держадміністрації, опозиція ще ніколи не була настільки активною та представленою в засобах масової інформації, а також суспільстві.

Весь період правління Мурсі, фактично з найперших днів, був позначений усе більш зростаючим невдоволенням єгипетського суспільства. Зрештою, реакція призвела до того, що в рамках кампанії «Tamarod!» («Тамарод» - «повстання») було зібрано більш, ніж 22 мільйони підписів щодо вотуму недовіри проти Мурсі. Це навіть більша кількість людей, ніж та, що привела Мурсі до влади.

Невдачі першого терміну Мурсі очевидні для будь-якого політичного оглядача. Шура (верхня палата Єгипту) - закритий елітарний клуб, в межах якого, тим не менш, панує безлад. Велика кількість відео, що «гуляли» інтернетом, і на яких відображені дрібні бійки, гучні сварки та інші ганебні заворушення, наочно демонстрували брак професіоналізму. Тим часом, не було підготовлено жодних суттєвих законів та ініціатив про громадянські права. Народні збори, нижня палата, навіть не подавала ознаки існування. Не пропонувалося жодних комплексних планів щодо пожвавлення галузі туризму - джерела життєвої сили економічного здоров'я Єгипту. Уряд перебував, якщо хочете, в стані анабіозу.

Повалення Мурсі, настільки очікуване лібералами, все ж таки відбулося. Та не варто й стрімголов кидатися у вир відродженої революції, не усвідомивши допущені помилки. Тим паче, ніхто не може передбачити наслідки цих подій і те, що очікує на єгипетську демократію в майбутньому.

Політичний вакуум після вотуму недовіри гіпотетично може призвести до відновлення Верховної ради збройних сил, що означатиме для революції очевидний крок назад. По суті, революція повернеться до того стану, в якому вона перебувала відразу після падіння Мубарака. Чи варто повторювати дворічну боротьбу, відновлювати політичний безлад і наново споглядати хаос та розруху в державі? Чи потрібен новий державний переворот?

Так от, подібний хід подій, як свідчить недавня історія політичних перетворень в Єгипті, не віщує країні і громадянам нічого доброго, лиш диктатуру з усіма її похідними «принадами». Чи далекі часи, коли Хусейн Тантавіта його «надзвичайні повноваження» перетворили єгиптян на заручників ситуації? Тоді Верховна рада збройних сил наказала солдатам підпалити намети на площі Тахрір.

Переворот може знову обернутися безглуздою тратою мільярдної фінансової допомоги зі США та інших країн на зброю, але аж ніяк не на вирішення нагальних соціальних проблем. Існує об’єктивний ризик того, що Єгипет заполонить усе той самий мілітаризм, який протягом багатьох років не відрізнявся економічною прозорістю. Донині, сотні проектів у сфері нерухомості, безліч приватних клубів, великі компанії та державні економічні цілі залишаються абсолютно некерованими та непідзвітними громадянам.

Єгипетська військово-промислова машина працює без здійснення над нею будь-якого контролю, функціонуючи в інтересах еліти політичного істеблішменту, представники якого ведуть привілейований спосіб життя, у той час як єгипетські сім'ї з усіх сил намагаються заповнити обідні столи. Ось таке двозначне революційне майбутнє може чекати на Єгипет найближчим часом.

Функціональна, інклюзивна і громадянська демократична система

Необхідно працювати над розвитком і встановленням функціональної, інклюзивної та громадянської демократичної системи - навіть якщо це означає затягнення конфліктів із Братами-мусульманами. Таким чином можна позбавити країну від повторних невдач зі встановленням влади, від якої незабаром доведеться відмовитися. Потрібно бути реалістами: скільки людей з тих, хто залишили свої підписи у списку Тамарод, здатні дійсно вирішувати нагальні завдання і витягувати державу із трясовиння, в яке воно потрапило з вини військових кланів та ісламістів, чиє неоліберальне засилля загнало єгиптян у стан фінансової скрути? Наскільки відповідальною може бути нова виконавча влада в разі невдач уряду, який знову-таки ризикує стати неефективним і вкрай бюрократичним? Чи буде вирішена газова криза? Профіцит питань за дефіциту відповідей.

Цього разу Братство треба перемогти мирним та суто демократичним шляхом, аби Єгипет довів свою демократичність насамперед самому собі, а вже потім заінтригованій світовій громадськості.

Єгипетські громадяни вже встигли кілька разів переконатися в тому, що обраний ними уряд не завжди готовий задовольняти їхні вимоги, набагато частіше він виявляється непідзвітним і неконтрольованим. Можна пікетувати владу, виходити на масові акції протесту, але, щоб побачити, як змінюється країна, потрібно втілити ці зміни в самих собі і суспільстві, частиною якого вони є.

Підготував: Єгор Галабурда

за матеріалами fairobserver.com