Calendar Icon

Як нелегально потрапити на Байконур, зняти фільм і втекти від ФСБ

16.09.2019 10:57 (Обновлено 16.09.2019 в 11:01)
Юлія Беба, «The Village»

​Insiders Project – це документальний проект про проникнення в недоступні і маловідомі міські об’єкти.

З 2013 року хлопці піднімалися на вершину Південного мосту та будинку із зіркою на Майдані, досліджували закинутий тунель метрополітену, завод «Арсенал» та бомбосховище часів Холодної війни, їздили в зону відчуження і знімали з верхівки радіолокаційної станції «Дуга». До команди входить чотири учасники: автор і ведучий Дмитро Громов, режисер та оператор Ангел Ангелов, режисер і продюсер Микита Стрижевський і звукорежисер Артем Бабурін.

The Village Україна говорить з Дмитром та Ангелом про те, як це – нелегально проникнути на космодром Байконур у Казахстані, пройти 50 кілометрів степом, три дні пити по ковтку води на годину та втекти від російських спецслужб.

Фото: Insiders Project, Ангел Ангелов

Про космодром Байконур

Ангел:

У 2015 році фотограф Ральф Міребс побував на Байконурі у двох законсервованих комплексах, які належали до радянської космічної програми «Енергія – Буран». Вона була відповіддю на американський Space Shuttle. Над програмою працювали 20 років до 1991-го, а коли «совок» розвалився, її прикрили.

Під час стартового польоту шатл на автопілоті увійшов в атмосферу і втратив зв’язок. Його вже мали підривати – там було закладено багато вибухівки для того, щоб розробку не вкрали, якщо шатл впаде на чужу територію. Але через півгодини він з’являється на зв’язку і робить аварійну посадку в аеропорту «Ювілейний» на Байконурі з похибкою в 1 метр.

Коли програму прикрили, там залишилися два величезні законсервовані ангари. В одному з них стоїть два шатли – «Буран» і «Буря». Шатл «Буран» – це макет для відпрацювання різних маневрів. А «Буря» – на 90% готовий до польоту шатл.

Дмитро:

Ці відкриття не спровокували масові візити через те, що маршрут дуже складний. Потрібно летіти в якийсь глухий Казахстан, 30 годин їхати на потязі в глибоку пустелю, шукати водія, який тебе відвезе на 300 км, а потім іще 50 кілометрів іти пішки.

Про підготовку

Дмитро:

Нині відомо про 4-5 відвідувань цього місця. Ми принципово ні з ким не зв’язувалися, бо азарт у тому, щоб самостійно все продумати. Ми збирали інформацію по крихтах з різних джерел, вивчали звіти людей, які туди їздили, хоча це й було малоінформативно. Десятки годин ми просиділи на Wikimapia і довго складали маршрут.

Територія космодрому – 100х70 кілометрів у степу з десятками об’єктів, серед яких є чинні майданчики, де відбуваються запуски ракет, військові частини, наукові комплекси, а є й закинуті точки. Щоб туди потрапити, треба обійти всі ці об’єкти під охороною. Потрібні нам стоять в центрі території. По карті ми вивчали об’єкти, дізнавалися, чи вони посилено охороняються, думали: робити гак у 10 кілометрів, чи можна обійтися двома.

Дмитро Громов

Ангел:

Десь півроку ми активно готувалися. У планах у нас було не просто поїхати подивитися на ці шатли, а дослідити їх і відзняти з даху 170-метрового ангару запуск справжньої ракети. Ми хотіли зробити це фіналом фільму.

Дмитро:

Ми знайшли дати запусків на якомусь хитрому форумі космонавтів. Їх немає у відкритому доступі, але фанати космосу між собою обговорюють всі ці події і викладають точні дати з часом. На космодромі розташовано п'ять чинних майданчиків, з яких злітають ракети. Але нам був цікавий тільки один, розташований за два кілометри від закинутих комплексів. Усі інші майданчики дуже віддалені. Коли зліт відбувається прямо перед тобою, а вибухова хвиля піднімає тобі волосся – це просто неймовірне видовище.

Планували поїхати на запуск 20 квітня. Але буквально за три дні до виїзду у нас почалася паніка, технічно ми були неготові і обломалися.

Ангел:

Це був страх, насправді.

Дмитро:

Потім виявилося, що через певні причини на космодромі тоді була підвищена охорона, і групу людей, яка поїхала туди, запакували і добу протримали в ФСБ. Ми б потрапили під цю хвилю також, якби опинились там в той час. Але в липні ми поїхали і все зняли.

Про шлях на Байконур

Ангел:

Із Києва ми прилетіли в Алмати, звідти їхали на потязі до Кизил-Орди 27 годин, потім знайшли водія, який провіз нас 300 кілометрів пустелею, вийшли посеред степу і ще 50 кілометрів ішли пішки протягом восьми годин. Ми трохи з GPS заплуталися і зробили невеликий гак.

Дмитро:

Шлях був дуже складний, із високими колючими кущами по коліно. У мене досі подряпини на ногах залишилися. Ми йшли вночі з приладами нічного бачення і постійно провалювалися ногами в чиїсь нори. Там дуже багато гризунів, а нори по 10-15 см. Вночі ми бачили шакала, ще там живуть вовки, але на людей не нападають, лише на диких корів. Також там є дикі коні і верблюди, змії, скорпіони. Одного разу щось велике вистрибнуло з кущів, але на нас не нападало.

На підході до об’єктів стоять паркани з колючим дротом. Закинуті об’єкти, на яких ми були, патрулюються, а інші посилено охороняють. Нас ніхто не помітив, але поки ми були всередині, постійно бачили патрулі.

Ангел:

Територія Байконуру повністю контролюється ФСБ, там діє російське законодавство. Росія орендує у Казахстану цю територію до 2050 року. Два хлопці з українськими паспортами, з камерами, приладами нічного бачення могли б сприйматися трохи не так. Навіть страшно подумати, що було б з нами, якби нас спіймали.

Про їжу, воду та зневоднення

Ангел:

Ми взяли з собою на двох 12 літрів води, три банки каші з яловичиною та 20 енергетичних батончиків. Усе це на три дні та 11 годин. Три літри води ми випили на шляху туди, шість літрів розтягнули на три доби, і ще три літри пили дорогою назад.

Дмитро:

Протягом всього шляху у нас було зневоднення. Треба розуміти, що серед цієї пустелі в цехах стоїть температура 40-47 градусів, а вологість повітря близько 10%. Наприклад, у Києві вологість повітря приблизно 50%. Протягом всього перебування ми пили по ковтку на годину. І ти настільки цю воду чекаєш, що маленький ковток тримаєш в роті п'ять хвилин. У нас до крові розтріскалися губи, рот висох до піднебіння. Коли ми йшли назад, Ангел вже кров’ю харкав. А пронести більшу кількість води було просто нереально, рюкзаки вже були набиті технікою.

Ангел:

Ми робили ставку на мобільність. Ані каремати не брали, ні спальні мішки. Спали просто на гарячому залізі.

Про експедицію і небезпеку

Ангел:

У такій експедиції відбувається випробування самого себе. На тобі постійно величезне фізичне і психологічне навантаження, і при цьому треба працювати, знімати і тримати все під контролем. Ми ж не просто прийшли погуляти, ми все це задокументували. Ми відповідаємо за свою безпеку і безпеку матеріалу. Я називаю це «подорож Blade Runner», бо ми реально постійно йшли по лезу.

Ми потрапили всередину першого закинутого ангару за три доби до запуску ракети. Мали дістатися туди ще до сходу сонця, але дійшли тільки о 6:30, коли вже було світло. Ми просто бігли до нього. Цей ангар повністю законсервований, у ньому немає дірок, через які можна пролізти, крім одного вікна. Там стоять звукові пастки і мітки, які треба дуже обережно обходити.

Коли ми потрапили всередину і піднялися на восьмий поверх відпочивати, чули, як літають вертольоти і десь на залізній дорозі сигналить потяг. Як виявилось, за годину після того, як ми потрапили всередину, ракету «Союз» почали везти на стартовий майданчик. А коли везуть ракету, вся територія патрулюється з повітря.

Особливість цих цехів така, що вони ніби з тобою розмовляють. Коли ця залізобетонна коробка нагрівається, вона починає скрипіти і тріщати, десь продувається вітром. Весь час відволікають звуки. Ти прислухаєшся, чи це не патруль зайшов.

Дмитро:

Ми спочатку думали, що з нами хтось в цеху чи охорона, чи хтось ще заліз. Наступної доби, коли піднялися на дах, ми побачили металеві конструкції, які хитаються від вітру, і зрозуміли, що ці звуки видає сама будівля.

Цех нагрівається за високої температури, як чайник. Уночі ця залізобетонна коробка не охолоджується. Це змушує тебе божеволіти. Але добре, що ми знайшли прохолодний підвал і рятувалися там – знімали кілька годин, а потім ходили туди охолоджуватися.

Ангел:

Перший цех ми досліджували дві доби. Всередині ми контролюємо ситуацію, вхід і вихід. А от найскладніше – перейти з одного цеху в інший вночі і повернутися назад на точку до водія. Ми зашили флешки з відзнятим матеріалом в лямки рюкзака, щоб їх неможливо було намацати. З приладом нічного бачення перейшли до другого цеху – Стенду динамічних випробувань, де стоїть ракета. Біля нього десь півгодини шукали дірку, щоб залізти. Вона також була лише одна, там стояли звукові пастки і мітки. Ми дуже обережно пролізли туди і потрапили в бойлерний лабіринт, де було кілька дірок, в які ми ледь не впали. Дісталися до шатла та ракети, подивилися і пішли поспати, щоб відзняти вже вранці.

Ми подивилися в інтернеті, що запуск ракети повинен відбутися о 18:41 за московським часом, і вирахували, що це на 3 години раніше за місцевим часом. Нам потрібно було вже о 15:41 бути нагорі цеху і знімати запуск ракети. Але, коли ми піднялися, запуск не відбувся.

Я спускаюся вниз за батареєю, піднімаюся знову наверх, а Діма каже мені: «Чувак, взагалі не рухайся, під’їхав патруль». Під шахту цеху, розташовану з зовнішнього боку, під’їхала патрульна машина. Шахта обшита вагонкою зі щілинами, і якщо туди дивитися пильно, можна побачити, що всередині хтось рухається. І тут ми почали думати, що вони якось нас помітили, знають, що ми тут, і патруль приїхав нас забирати.

Патруль зникає, повертає за будівлю в бік входу, і на цю точку під’їжджає БТР, починає проглядати будівлю. Ми вже думаємо, що це все.

Спускаємося на 3 поверхи нижче, ховаємося і починаємо слухати, чи є хтось в будівлі. Цей момент ми не знімали, бо тоді всередині відбувалася боротьба з собою. У нас було 800 грамів води до 22:00, а ми не знали, скільки доведеться чекати в цьому комплексі. І тут ми починаємо чути кроки на верхньому поверсі, потім на нижньому і на нашому також.

Ніхто нас не знайшов. Мені здається, що ми себе настільки накрутили, настільки були психологічно і фізично виснажені, що почали з’являтися звукові міражі. Діма спустився вниз, оглянув все і побачив, що ніхто не заходив. А внизу, напевно, просто був патруль, який виконував огляд території перед запуском.

Запуск все-таки відбувся не на три години раніше, а на три години пізніше. О 21:41 з вікна комплексу ми зняли запуск ракети. Потім знову зашили всі флешки і о 23:30 вирушили на точку до водія.

Про втечу від російських спецслужб

Дмитро:

На зворотньому шляху ми вирішили трохи зрізати і підійшли на відстань в один кілометр до Гагарінського стартового майданчика, з якого вилітав ще Юра Гагарін. На певній відстані від об’єкта стоять електронні датчики периметру, які фіксують рух людини і машин. Якщо перебити промінь рухом, спрацьовує сигнал на КПП. Ми зірвали периметр – одразу ввімкнувся сигнал тривоги, прожектори, і ми почули, як говорять в рупор: «Увага! Тривога! На периметрі двоє сторонніх». Чуємо, як на КПП грюкають ворота і починає їхати машина. Ми одразу починаємо бігти в дике поле через кущі, яри. Ми втекли.

У нас був план на той випадок, якщо нас спіймають. Взагалі у всіх подібних ситуаціях треба вдавати дурня.

Нам це було доволі складно – два молодих спортивних хлопці, до зубів заряджені професійною технікою, тепловізорами, приладами нічного бачення, картами, компасами, навігаторами. Одразу зрозуміло, що перед тобою два ніндзя.

Основне завдання – у розмові позиціонувати себе профанами. Казати, що туристи, зайшли випадково, не знали, загубилися, дядя вибачте. Також у нас був документ, за яким ми нібито знімаємо в пустелі життя нічних тварин, а техніка потрібна для фіксування їхніх нір.

Про страх і азарт

Ангел:

Коли ми ховалися в цеху і думали, що за нами прийшли, всі ілюзії про те, як я повертаюся додому, буду бачитися з рідними, монтувати фільм, руйнуються, і на їхньому місці постають ефесбешники, які йдуть за нами. У мене починається панічний страх, а Діма в цей момент повністю сконцентрований. Він слухає що відбувається в цеху, а коли розуміє, що все нормально, починає мене з цього стану виводити.

Страх буває різним, і кожне джерело страху по-різному діє на людину. В цьому весь кайф: коли потрапляєш в якісь екстремальні обставини, ти перевіряєш себе і розумієш, на що здатен. У цій експедиції ми відкривали в собі якісь надлюдські ресурси і пізнавали себе. Ми не тільки досліджуємо об’єкти, ми ще й досліджуємо себе, свої можливості.

Пам’ятаю, як ми колись пробралися в підвал біля Майдану, де стояли бюсти Леніна і було видно, що там висіли якісь трешнякові сатаністи. Підвал маленький і схожий на лабіринт. Ми заходимо в кімнату і бачимо кота, який підсмажився на електрощитку. Через це видовище і запах мертвого у мене починається задуха, і я біжу. Діма зупинив мене, щоб я кудись не забіг. Тоді страх дуже цікаво на мене вплинув.

Є моменти, коли борешся з собою і не хочеш нічого знімати взагалі.

Дмитро:

Коли ми знімали в Прип’яті, відмовилися від одного трюку, бо я злякався. Я піднімаюся на «Дугу» на висоту 150 метрів з рацією, стою за крок від тонкої палички, по якій маю пройти на сусідню конструкцію, і бачу, що в мене ноги трусяться. Роблю півкроку і розумію, що не зроблю цього.

Ангел:

До цього всього діла треба підходити з розумом і оцінювати свої можливості. Досвід підказує, на що ти здатен. Ми ж не вандали якісь, ми безпечно проникаємо в об’єкти, досліджуємо їх і безпечно виходимо.

ДМИТРО:

Іноді нас затримує поліція, фотографують, відбитки беруть, наручники вдягають – але це дурниці. Це частина екстриму. У нас немає чіткого законодавства, яке забороняє займатися урбаністичними дослідженнями. За вандалізм карають, а якщо ти просто заліз кудись з фотоапаратом, то ніде не написано, що це заборонено. Іноді ми натрапляємо на охорону, але десятки таких випадків не вдалося зняти. Дивлячись на нас, всі думають, що ми якісь злочинці і вандали. Доводиться пояснювати людям, що ми просто дослідники і фотографи.

У Москві людині за таке дали п'ять років суворого режиму. В Білорусі теж дуже жорстко – виклав в інтернет якісь фотографії, до тебе можуть приїхати в квартиру і влаштувати обшук, забрати комп’ютер.

Про те, навіщо все це

Ангел:

Ми хочемо вихопити у часі ті об’єкти, що вже зникають. Ми не просто ліземо на якісь об’єкти, всі вони несуть в собі історію, яка вивітрюється з часом. Ми документуємо ті місця, в які люди не можуть потрапити. З іншого боку, ми даємо глядачу емоцію та екстрим.

Ми вже відзняли 10 серій першого сезону, а епізод про Байконур буде першим з наступного сезону і повноцінним окремим фільмом.

Кут подачі кожної серії нам диктує сам об’єкт. Буває, що ми готуємося розповідати одну інформацію, а на місці все переосмислюємо. Завод «Арсенал» ми знімали разів 13, серія з трейн-хопом (проїзд на даху потяга) зайняла чотири виїзди в різні часи, а на деяких об’єктах є тільки один шанс на зйомку.

Дмитро:

Ми це робимо не тому, що нас хтось найняв, а тому, що ми щиро знаходимо в цьому інтерес, задоволення і радість. До того, як ми отримали фінансову підтримку Film.ua, 2,5 роки робили все з власної кишені, бо отримували від цього кайф. Зараз починаємо на цьому заробляти. Взагалі я всюди лажу вже 10 років, це моє хобі. А хлопці раніше займалися професійно зйомками. Через ідею проекту ми й познайомилися.

Ангел:

Я авантюрист з камерою, мені подобається кидати себе в невідоме і знімати. Це азарт – здобути той матеріал, який ніхто з моїх колег не зможе зняти. Також я дуже люблю фотографувати і робити світлини унікальних місць. З іншого боку, я займаюся тим, що люблю. Цей проект – як наша дитина, яку ми доглядаємо, і вона росте.

З самого початку я керувався ідеєю створити продукт, який буде позиціонувати Україну на світовому медіаринку. Аналогів такому проекту у світі немає. Insiders Project отримав гарні відгуки на заході та був придбаний одним відомим британським медіахолдингом. Трансляції в Європі вже згодом розпочнуться.

Дмитро:

Більшість відзнятих нами місць – це спадок «совка». А цікаво було б спробувати зовсім інший стиль, познімати за кордоном, подивитися на ті ж споруди холодної війни, тільки в Штатах. Тему совка ми вже розкрили, а Байконур – це був апогей протистояння Холодної війни.

Ангел:

Враховуючи нелегальну специфіку нашого проекту, ми поки що в андеграунді. Так, ми могли б викинути всі серії в інтернет, але хочемо зробити другий сезон на гроші, які отримаємо з першого.

Наш продукт важко проштовхнути на телебачення. Основний напрям, в який ми зараз цілимося, це фестивалі документального кіно. Ми хочемо зробити 60-90-хвилинний фільм, прокатати його по Україні і спробувати потрапити на фестивалі. У фільму про Байконур буде дві лінії – перша розповідатиме про космічне протистояння між наддержавами – СРСР і США. А друга – про екстремальне нелегальне проникнення на комплекс.

загрузка...
Популярные видео на YouTUBE
Материалы по теме
А-9833,22 грн./литр
А-95+30,25 грн./литр
А-9528,83 грн./литр
А-9227,78 грн./литр
ДТ28,06 грн./литр
LPG11,78 грн./литр
загрузка...
Самые читаемые новости
Лучшие видео с YouTUBE
Популярные блоги
Погода и гороскоп
Автоновости