Раскладывал алкоголь в «Ашане», продавал бензопилы: мотивационная история Топ украинского волейбола Юрия Семенюка

Статті

18.09.2019 12:32 (Оновлено 18.09.2019 в 12:36)

Андрей Сенькив , «Tribuna»

Статті

​14 лет сборная Украины не играла на чемпионате Европы. 22 года не побеждала там. Прямо сейчас происходит нечто замечательное - наши волейболисты под руководством Угиса Крастиньша победили дважды (Чехию и Черногорию) и один раз проиграли - в равной игре близким к топам голландцам.

В этой сборной есть люди, которые знают, что такое европейский волейбол и заполненные залы (Плотницкий, Ерещенко, Терьоменко, Виецький), но есть и те, кто и дальше выступает в Украине. Большинство из них проходили школу харьковского «Локомотива» и с детства занимались волейболом. Но есть человек, который неожиданно пришел в волейбол и никогда не думала о том, что наденет майку сборной.

Его зовут Юрий Семенюк. Он играет на позиции центрального блокирующего, что неудивительно (рост Юры - 2.10). И не просто играет, а является одним из лучших игроков команды (11 очков (5 блоков) с Чехией, 8 (2) с Нидерландами, 17 (5) с Черногорией). Он кричит, заводит команду и выпрыгивает после забитых в стиле Роналду. Семенюк - это об искренности и эмоции.

«Все дитинство в волейбол тягнули. Думав: «Для чого це мені? Краще футбол побігаю, а ввечері на дискотеку піду»

Иначе и не могло быть. Он начал заниматься волейболом 5 лет назад - в 20 рассказывает волейболист Tribuna.com:

«Як молодий студент, хотів мати гроші на гульки та одяг. Живу в Солонці (село біля Львова, – прим.Tribuna.com), а звідти недалеко до «Ашану». Влаштувався туди працювати в продуктовий відділ – розкладав напої, соки, алкоголь. Мене кілька разів бачив там тодішній тренер «Баркому», кликав на тренування. Але я про волейбол не думав. Мене взагалі все дитинство в волейбол тягнули, але не хотів. Думав: «Для чого це мені? Краще футбол побігаю, а ввечері на дискотеку піду». Отаке було в голові.

Потім працював конcультантом у магазині будівельних матеріалів. Продавав газонокосарки, бензопили. Нормальна робота, два дні вдома, два – працюєш, хороша зарплата. Тоді графік роботи дозволяв інколи ходити на тренування і я таки погодився. Прийшов і взагалі було незрозуміло, що маю робити. Пацани в шоці були – прийшов чувак, зріст 2.10. Питали, де граю, скільки часу займаюсь. Думаю: «Я взагалі перший раз на волейбол прийшов. Що ви хочете в мене?» Я знав елементарні правила, але не вмів приймати м’яч – ні знизу, ні зверху, подавав взагалі з місця. Раніше бігав хіба в школі на фізкультурі. Здавали там волейбол. Подав через сітку – молодець, не подав – йди тренуйся».

Сначала Семенюк тренировался с первой командой «Барком-Кажани», затем - с «Барком-Кажани-2». На что-то серьезное не рассчитывал - типа хобби. Все изменилось через месяц. Клуб предложил поехать в месяц на сборы с первой командой. Если все будет хорошо - подпишут контракт. Но для этого надо было уволиться из магазина:«Я думаю: «Та фігня. І так набридло вже на тій роботі – хотів з друзями в Карпати поїхати. Робота якраз могла цьому завадити». Звільнився і поїхав. Чуть не помер – дуже тяжко. Не знаю як, але витримав».

Первый матч Семенюка - за «Барком-Кажани-2» на товарищеском турнире. Было жестко - он не знал, куда становиться, куда бежать, что вообще происходит. Без опыта и навыков трудно закрепиться в профессиональном спорте. Юре повезло - физические данные позволяли что-то слепить:

«Пощастило, що в мене є зріст. А все, що міг допрацювати індивідуально, допрацьовував. В команду прийшов польський тренер Ян Сух. Після кожного тренування я залишався з ним на годину – біля стіни відпрацьовував прийом знизу – 100 разів, зверху – 100 разів. Поки не подав нормально 10 разів, не міг піти. Найважче – падіння, це щось з чимось. Боки оббиті, лікті оббиті, борода болить, все в крові. Але таки навчився.

Та навіть зараз мені бракує техніки. Наприклад, для силової подачі. В дитинстві тренують, як підкидувати м’яч, як на нього виходити, правильної техніки руки. А я прийшов не дитиною – 2.10, 105 кілограмів. З такими даними вже важко навчитися. Та й стрибка нема – його також в дитячому віці закладають. Я просто підкидую м’яч і біжу. Добре, що вже подаю планер в стрибку (подачі у волейболі, при ній м’яч вібрує й змінює напрямок руху, – прим. Tribuna.com), гібридний зі силовою також деколи летить.

Подавати навчився ще з Сухом, а все решта мені в голову вбив Угіс Крастіньш. Він сильно допоміг. Як переміщатися на блоці, як грати в захисті, як не боятися м’яча, правильно вибирати місце».

Одно из самых тяжелых испытаний в карьере Семенюка - травма межпозвонкового диска. По прогнозам врачей он должен был вернуться в игру через год. Но Юра сделал невозможное - через 4 месяца уже тренировался с мячом. «Психологічно і морально допомогли батьки й тоді ще дівчина, а тепер уже дружина. Фізично я вже сам тренувався. Поміг клуб – мав хорошу реабілітацію».

Впервые Семенюка вызвали в сборную в 2017-м - команду как раз возглавил Угис Крастиньш. Тогда пришлось ехать во Францию - на матчи отбора к чемпионату мира (в итоге команда туда не попала). Матч против звездных французов не сразу уложился в голове игрока: «Я з місця крок не міг зробити. Там одні зірки – Гребенніков, Ле Ру, Нгапет. Я тільки на відео їх бачив, мільйонні контракти. Був в шоці, що граю проти них. Раніше ж переважно дивився лише нарізки центральних блокуючих, вже потім – саму гру».

Когда спрашиваешь Семенюка о том, думал ли он сыграть на чемпионате Европы, когда впервые шел в зал «Барком-Кажанів», улыбается: «Навіть близько ні». Его мечты и цели были куда скромнее: «На початку якогось з сезонів питалися, хто ти є – майстер спорту міжнародного класу, кандидат в майстри, маєш розряд. А в мене взагалі ніколи не було нічого. І я хотів бути кандидатом в майстри спорту – це ж звучить. Коли грав у вищій лізі, мріяв грати у суперлізі. Думав, що це щось дуже круте. А про збірну навіть думок не було – дивився на футбольну збірну і розумів, який це рівень. Щоб я грав за волейбольну і мене показували по телевізору – в голові не було й близько».

После того, как Юра зажег в матчах отбора к чемпионату Европы и Евролиги, на него обратили внимание зарубежные клубы. Но четкой цели поехать не было - летом ждали пополнения в семье и вместе с женой планировали остаться во Львове. Даже была предварительная договоренность о новом договоре с «Барком-Кажани». Однако все изменило предложение бельгийского «Маасейк», местного чемпиона и участника следующего розыгрыша Лиги чемпионов. Новый сезон Семенюк начнет там - говорит, что все время надо повышать планку и поднимать технический уровень.

«Якщо дуже сильно хотіти, то все можна зробити. Головне – ніколи не здаватися»

И сейчас все мысли - о Евро. Юра не хочет говорить, что Украина показывает свой максимум - в таком случае победили бы Нидерланды: «В тій грі у нас були сет-боли і в першій, і в другій партіях. Треба було їх брати. Але все попереду. Кожна команда тут сильна по-своєму. Треба максимально налаштовуватися на всі ігри. Давайте зіграємо ще дві і тоді скажемо, наскільки добре ми зіграли».

Еще 5 лет назад он работал в магазине. А прямо сейчас является одним из лидеров сборной Украины на чемпионате Европы и скоро дебютирует в Лиге чемпионов. Жизнь готовит невероятные сюжеты. «Якщо дуже сильно хотіти, то все можна зробити. Головне – ніколи не здаватися», - говорит Юра. Спорить не будем.