Ми на межі «великого шухера»

Блоги

29.07.2016 16:46

Ігор Лапін , «Цензор.НЕТ»

Блоги

​За останні тижні в країні і світі відбулося стільки значимих подій, що лише лінивий, напевно, не намагався проаналізувати, яке відношення вони мають до нашої країни і на які наслідки нам очікувати.

Спробую тезами охопити значимі події та пояснити їх вплив на ситуцію в Україні.

Велика Британія і Україна

Проведення референдуму 23 червня щодо членства Британії в ЄС показало, що 52% учасників голосування висловилися за вихід з Євросоюзу, і тільки 48% хочуть там залишитися. Зрозуміло, що ст. 50 Лісабонського договору передбачає відповідні процедури щодо виходу з ЄС. Але для нас має значення сама позиція британців. Поясню чому. Це заява на перспективу зміни політики в середині країни, процес тривалий, але запущений проведеним референдумом.

На сьогодні Велика Британія - це країна, яка підтримує Україну, яка визнає Росію агресором. Можливий вихід її з ЄС - послабить наші позиції на європейському просторі, особливо в частині протистояння з РФ. Також Британія дає в бюджет ЄС суму більшу, ніж отримує. Тому її вихід зменшить рівень фінансової допомоги.

Поки я бачу єдиний можливий плюс для нас в такій ситуації - це поява додаткових квот на ринку ЄС для українських товарів. Але для цього наші товари мають бути якісними і конкурентноздатними, щоб був на них попит серед англійців. Ну і не треба забувати, що Британія зацікавлена в збереженні зони вільної торгівлі з ЄС.

Туреччина і Україна

Переворот чи його імітація. На мою думку, події в Туреччині стануть спробою закрутити гайки в країні. Як в будь-яких терактах, які останнім часом часто трапляються в різних країних, в них є замовники і виконавці, але найголовніше розуміти наслідки, бо теракти не проводяться за чиєюсь "хотєлкою". Це сплановані і провокаційні заходи, в яких протистояння між владою призводить до масових жертв серед мирного населення. В Туреччині існують дві терористичні загрози: бойовики угрупування "Ісламська держава" та члени бойового крила забороненої в Туреччині Робітничої партії Курдистану.

Чи впливають на Україну події в Туреччині? Щонайменше бачу два моменти. Коли держава знаходиться у внутрішній паніці, говорити про міжнародну консолідацію проти єдиного ворога важко. До теракту в Туреччини теж були складні відносини з РФ. Згідно заяв їх президента Ердогана, саме Росія причетна до цих терактів. Але тепер відносини почали зближуватись. А з ЄС, відповідно, віддаляються. І тут з'являється інший момент - відтягнеться питання вступу Туреччини до ЄС, а вона могла би там бути союзником тих країн, які підтримують Україну, зокрема в питанні санкцій проти РФ.

Польський сейм і Україна

Я не є прихильником радикальних ідей, але за останні кілька років Польща радикалізується по відношенню до України. Хоча цьому теж є своє пояснення і навіть парламентська передісторія.

Згадаємо події 1 липня 2013 року, коли 148 народних депутатів України (119 від фракції Партії регіонів, 23 від Комуністичної партії і 6 позафракційні) підписали Звернення до депутатів Сейму РП: "Просимо вас, депутатів Сейму Республіки Польща, підтримати рішення сенату, визнати Волинську різанину ОУН-УПА геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів". До речі, окремі з цих депутатів досі мають мандат народного обранця від українських громадян.

Думаю, що радикалізація настроїв поляк пояснюється захистом власних національних інтересів. Історики роками суперечливо трактували події "Волинської трагедії", але для нас ще більша трагедія сьогодні в тому, що в історичних дискурсах приймаються політичні рішення. А вони, як відомо, теж мають замовника, впливають на розкол країни та переформатування геополітичних настроїв.

Увагу варто звернути на те, що основою резолюції "Про встановлення 11 липня Днем пам'яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА", яку проголосував Сейм Польщі, став проект правлячої партії "Право і справедливість" (ПІС). Це ідеологічна і націоналістична партія, яка сьогодні в Польщі панує і в законодавчій, і виконавчій вертикалі влади. Вони прагнуть зберегти свій електорат і посилюють увагу до національних питань.

Тим, хто пов'язує такі настрої політиків Польщі з декомунізацією, варто згадати, що наприклад, сам Степан Бандера з липні 1941 року перебував під домашнім арештом, а з вересня цього ж року його помістили в центральну Берлінську тюрму. З початку 1942 року по серпень1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен. Не можна також з історії викидати той факт, що між Армією Крайовою і військами УПА тривала боротьба за територію Волині. Тому втрати своїх громадян несли обидві сторони. Але це не ті втрати, які можна називати прямо геноцидом.

В Україні така радикалізація теж на руку тим, хто є противником декомунізації, та перейменування вулиць, в тому числі на честь Бандери, Шухевича та ін. Ще нагадаю, що після революційних подій та зміни влади в Україні, в квітні 2015 р. Верховна Рада підтримала ініціативу народного депутата Юрія Шухевича щодо визначення правового статусу та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті. Цим законом було визнано воїнів ОУН і УПА борцями за незалежність України.

Думаю, метою політичних рішень є не встановлення історичної справедливості, не вшанування пам'яті загиблих різних національностей, не пошук істини щодо "Волинської трагедії". Мета - перевести Україну в стан вакууму, вакууму держави в геополітичному форматі. На реалізацію такої мети також працює фактор переселенців та біженців, від яких втомилась не лише Польща, а й уся Європа.

При цьому поляки чомусь не згадують "Операцію "Вісла", не приймають політичних заяв щодо етнічної чистки та примусового переселення українців з їх етнічних земель у 1947 році. Тому вважаю, що не політики зараз мають переписувати історію і розкручувати штучно ті теми, які нас розділяють. Є архіви, є дослідники - нехай займаються вивченням нашого минулого, друкують матеріали та роблять висновки на основі фактів. Політики мають займатись державними справами і думати про безпечне мирне майбутнє.

Військовий стан, Крим, Донбас і Україна

Внутрішня ситуація в країні теж досить напружена. Традиційно спокійні в політичному плані липень та серпень в цьому році можливості відпочити не дають. Факти, якими я можу оперувати - це зростання з 400 весною до 700 влітку кількості танків у сепаратистів. До прикладу, Франція, Голландія, Німеччина разом взяті будуть мати менше танків, ніж Росія перекинула на територію України. Навіщо це зроблено - напевно, готуються більш масштабніші вторгнення. Не виключно, що Росія буде пробивати "коридор" до Криму. Посилюються технікою і кордони з Придністров'ям. Є інші відносно лояльні до Росії прикордонні області.

"Хресна хода" УПЦ МП - спроба посилити релігійне протистояння. Активісти ОУН хотіли розбити намет на Житомирській трасі. Ряд міськрад прийняли рішення про заборону ходи. Такі дії лише на руку ініціаторам ходи, бо в чомусь показуть страх перед ними і спроби хоча б якось заборонити цю ходу. Усіма цими публічними заявами, накалом ситуації в ЗМІ, нас намагалися втягнути в перманентний стан конфлікту. При чому, думаю, що не важливо, хто з ким має конфліктувати - головне стан посилення агресії.

На фоні усіх цих факторів, представники української влади роблять спроби заявити про введення військового стану. Як військовий, я лише хочу, щоб влада, головнокомандувач, не заговорили цю тему, а знайшли найбільш оптимальніший варіант для країни - як вижити в умовах внутрішньої дестабілізації та зовнішньої агресії. Ті хто кричали про військовий стан, зараз змінюють свою позицію і наполягають, що це треба було робити в 2014 році. Цим відрізняються популісти від реалістів. Допоки ми не контролюємо частину територій і не можемо говорити про повноцінний захист своїх кордонів - війна для нас не вирішиться ні Мінськими угодами, ні військовим станом.

Павло Шеремет і Україна

Не був знайомий з Павлом особисто, і не маю права зачіпати ті людські і моральні переживання рідних і близьких. Скажу коротко - вбили показово, без страху свідків, камер спостереження і з очікуванням суспільного резонансу. Вбили журналіста, який жив і був в опозиції до влади в Білорусі, працював опозиційним журналістом в Росії, а в демократичній і вільній для свободи слова Україні його життя обірвалось в машині, яку підірвали навмисно.

Замість висновку

Проживши більше двох років війни треба нарешті бути реалістами. Європа від нас втомилася. Торгівля з РФ їм завжди була вигідною, бо це питання мільярдних прибутків. В окремих областях, районах, губерніях, інших населених пунктах різних країн місцева влада приймає рішення щодо зняття санкцій проти Росії. Вважаю, це спрановані дії на рівні керівництва європейських держав, які, посилаючись на захист інтересів громадян, використають риторику, підготують агрументи, і приймуть політичне рішення щодо послаблення або й зняття санкцій проти РФ. Це заходи, які не мають юридичного обгрунтування. Можу навіть додати - це ричаг, як "відмазатися" від продовження санкцій в подальшому.

Патріотичного підйому вже не буде. При затяжній війні патріотизм згасає. Громадяни вважають політиків зрадниками, в першу чергу зрадниками їх довіри. Я не великий фахівець в соціальній психології, але "майдани" через 2-3 роки не відбуваються. А коли в людей на руках є стільки зброї, скільки в нас сьогодні, можуть виникати "бурштинові республіки" на зразок Житомирщини чи Рівненщини, може буде ще багато непрогнозованих ситуацій.

Події за кордоном теж розгортаються за власним сценарієм. Вибори в США. Вибори в Держдуму Росії, а весною 2018 року - президентські. Не виключаю, що вони можуть бути визначальним фактором, оскільки Путіну потрібна війна для посилення власних позицій. Йому потрібна "побєдоносна війна".

Ми на межі "великого шухера". І яким чином ці події вплинуть на кожного з нас, на країну в цілому, на цілісність держави - залежить від далекоглядності керівництва, від єдності в роботі парламентарів, від ефективності роботи Кабміну. Перед загрозою втратити все розумні люди знаходять сили об'єднатись. Політики, які вважають себе державниками, "не штурмують" тему перевиборів. Залишається вірити, що цього розуму і виваженості вистачить як українським політикам, так і громадянам.