Чи може трагедія у Керчі повторитись в Україні

Блоги

19.10.2018 15:05 (Оновлено 19.10.2018 в 15:07)

Богдан Петренко, «Левый берег»

Блоги

Ніхто не скасовує ризики "масшутінгу" в навчальних закладах України. Соціальні епідемії мають таку особливість – вони легко піддаються наслідуванню. Особливо серед дітей.

Від моменту початку російської агресії в Україні нараховується близько чверті сотні випадків застосування зброї (холодної та вогнепалу) у школах РФ із масовими жертвами. Враховуючи заборону на "короткоствол", попередні випадки у Росії не були такими кривавими як у США. Але виходячи з ідеології Кремля, що "кругом вороги" та виправдання "насилля до ворогів", ескалація насилля (не лише шкільного, але й взагалі – побутового) у Росії йде на зростання. Крім насилля щодо влади. Влада в Кремлі для росіян сакральна. Хоча б тому, що за два десятиліття вони вже й забули, що може бути інша.

В Росії проблему традиційно вирішуватимуть розмовами про посилення охорони у школах, стимулюванням стукацтва, посиленням вимог до купівлі мисливської зброї і черговими лекціями про загрози тероризму. Та Україна не може вплинути на ситуацію в Росії. Натомість ми можемо запобігти ситуації в нас.

Так, українці відрізняються від росіян. Хоча б тим, що відкрито не любимо владу і, як правило, робимо її винною в усіх проблемах, у тому числі й побутових. Тому нам є куди спрямовувати вектор ненависті і вектор насилля. У нас модель "агресивної поведінки" не доведена до ідеалу, як у РФ: так популяризація в Україні насилля є, але переконання, що воно призведе до "перемоги" немає. На відміну від Росії, де навіть фейли, в які вона потрапляє через власну агресивність, подають в новинах як перемогу.

Трохи заспокоїлись? Рано. Загрози "повтору Керчі" для України все-рівно існують. Перше. На думку аналітиків у США, усі випадки шкільних розстрілів об'єднує одне – їх здійснювали або жертви цькування, або самі булери. Саме булінг стає об'єднуючою передумовою для агресивності, - як внутрішньої (самогубства), так і зовнішньої (масові розстріли). І немає чого дивуватись, бо коли колектив знецінює і відштовхує особистість під час цькування, автоматично знецінюється не лише її самооцінка, а і її життя. І жертва вважає, що її власне життя і життя тих, кого вона вб’є, – це адекватна відплата за образи. Тому висновок поки що невтішний: в Україні почали помічати булінг, але ще не навчились упереджувати і протидіяти йому.

Друге. У нас, так само як в Росії, відбувся розрив у комунікаціях між поколіннями. Батьки через доступність усієї інформації в Інтернеті уже не авторитет для дітей. А через постійну зайнятість, діти не відчувають, що їх цінять вдома. Вони відчувають, що батьки все оціюнюють, а не цінять. І замість любові вони отримують гроші. Всі це знають, але все-рівно наступають на ті ж граблі. А дітям кому сказати своє сокровенне, свої страхи і переживання – пятсотгривневій купюрі? Тому й бувають подібні вибухи – бо діти лишаються не почутими.

Соціальні епідемії (у тому числі й самогубства, масові розстріли) мають таку особливість – вони легко піддаються наслідуванню. Особливо серед дітей. А у глобалізованому світі вони ще й швидко долають кордони. Тому ніхто не скасовує ризики "масшутінгу" в навчальних закладах України.