Кохання, вбивства і тінь української міфології: «Тіні незабутих предків»

Український кінематограф робить тільки перші кроки, і ще потрібно визначити в якому напрямку йому слід рухатися. Очевидно, Любомир Левицький пропонує наслідувати американські блокбастери, бо саме так можна охарактеризувати його останній фільм «Тіні незабутих предків».  

Режисер сказав, що має намір  розвивати жанрове кіно в Україні. Як слід розуміти цей термін він також пояснив: це фільми для побачень і розвага вихідного дня, переглянувши які люди мають «жити  ними» ще максимум годину, а потім благополучно забути. «Тіні незабутих предків» цілком вписуються в ці рамки. Це легке попкорн-муві про молодих людей, створене для молоді. В ньому багато спецефектів. Чого тільки варта фінальна бійка між добром і злом! Що до жанрового визначення, то воно є симбіозом найпопулярніших напрямків сучасної кіноіндустрії: комедії, містики, пригод.

«Тіні» від початку задумувались як кіно, в якому багато екшену і мало високоінтелектуальних ідей. Щоправда, глядача може збити з пантелику назва картини, яка відсилає до геніального фільму Параджанова. Проте Левицький відхрещується від будь-який алюзій до «Тіней забутих предків». На створення картини його надихнув однойменний роман Михайла Коцюбинського, постать якого особливо знакова для нього, бо вони народилися в один день – 17 вересня. Режисер перейняв той пласт гуцульського фольклору, до якого звертався український письменник в своїх творах.

В фільмі розповідається легенда про дев’ятьох мольфарів, які своїми чарами ув’язнили злі сили. Зрештою через 200 років кулька студентів випадково розбудили зло, яке почало полювати на них. Вони поїхали в Карпати, щоб попросити допомоги у мольфара.

Але окрім карпатської містики і мольфарів в цій стрічці мало українського. Режисер це пояснює тим, що її знімали не тільки для показу в Україні, але й для міжнародного прокату, тому хотіли зробити інтернаціональною за духом і зрозумілою для всіх. І те, що в картинці аж ніяк не вгадуються українські реалії, є свідченням того, що з поставленим завданням впоралися.

Що до інтернаціональності – це ще під питанням, але американізованою її можна назвати з впевненістю. Перші сцени, в яких йдеться про любовні проблеми юнаків, нагадують фільм «Американський пиріг» і візуально, і тематично. Здається, що в стрічці показаній типовий американський університет. І для багатьох ця ілюзія зберігається, бо мало хто знає, що це будівля Національного чернівецького університету. Та й квартали, в яких живуть герої, більше нагадують американське передмістя, хоча насправді є котеджним містечком в Києві.

Далі сюжет розвивається прямо як в фільмах жахів: групка молодих людей рятуються від монстра, але не всім вдається вижити. Серед подібних стрічок варто згадати хоча б найуспішнішу і, на думку багатьох, найкращу серію фільмів цього жанру «Пункт призначення». 

Герої «Тіней» також списані з персонажів американських молодіжних фільмів. Дійові особи тут такі: Ваня – обдарований студент, але не дуже популярний хлопець в університеті. Він закоханий в Анжеліку. Анжеліка – гарненька дівчина, одна із тих, хто завойовують титул королеви випускного балу і зустрічаються з капітаном футбольної команди. Артур – її колишній хлопець, капітан футбольної команди, самозакоханий і агресивний юнак. Рута і Аня – гламурні дівчата, сфера зацікавлень яких обмежується взуттям, косметикою і хлопцями. Вова – найкращий друг Воланчика, приколіст і блазень. Його можна порівняти і віслюком зі «Шрека» і лінивцем з «Льодовикового періоду». Захар – новий студент, який приїхав із Польщі. Маша – готесса, яка цікавиться містикою.

Режисер також не забув і про обов’язкову складову молодіжних фільмів – музику. Він відібрав динамічні R&B і поп-пісні. Можна дорікнути Левицькому за те, що він взяв дуже мало українських композицій, і навіть в фіналі звучить англомовна – Shadows of Time. Але на це в нього є чудове пояснення: хоч написана вона й не нашою мовою, проте належить українському гурту The Hardkiss. Як відомо, бюджет фільмів не резиновій (особливо наших), тому на гонорари відомим вітчизняним співакам грошей не вистачило.

Якщо вже придиратися до деталей, то слід сказати, що українська містика в цій  стрічці дещо видозмінена під всепоглинаючим впливом Голівуду. Левицький керувався такою логікою: якщо вже знімати фільм про потойбічне, то потрібно робити його максимально видовищним. Тому тут намішано все, що тільки можна: і руни, і магічні символи, і скрижалі, і вівтар, і переселення душ, і згарди, що трохи нагадують горопракси з «Гаррі Поттера», от тільки нищити їх неможна.

Одразу видно, що творці цього фільму розраховують на хороші касові збори. І це не в образу сказано. В Україні кінобізнес перебуває в глибокій кризі. Таких блокбастерів, як «Тіні», дуже мало, власне є всього один – «Той, хто пройшов крізь вогонь», але про великі доходи, які він приніс, говорити не доводиться. Але нам потрібне своє кіно, створене для масового глядача.

В «Тінях незабутих предків» є все, що має бути в справжньому блокбастері: спецефекти, погоні, секс, зброя. Є навіть додатковий пункт доходу – реклама, яку ненав’язливо пропонують глядачеві в ході картини. Тут піарять марки автомобілів. Щоправда, «Тойота» в останній момент відмовилась від контракту, тому її намагалися показувати якомога менше.

Оскільки в планах режисера повезти стрічку також і в Польщу (а потім ще й в Росію і США), він задумав цікавий виверт, який має привернути увагу тамтешніх глядачів. Один із героїв картини – Захар – приїздить в Україну саме з цієї держави.

Також тут є кіноляпи. Куди ж без них?  На вказівки на неточності в сюжеті, режисер відповідає жартом: «Це тупе тінейджерське кіно». Але, насправді, всі ляпи в цій картині були зроблені навмисне. Власне їх там п’ять. Невдовзі після прем’єри обіцяють оголосити конкурс: хто першим всі їх знайде,  отримає футболку з принтом фільму і автографи акторів, які в ньому були задіяні.

Найціннішим буде автограф Ольги Сумської, яка зіграла матір головного героя – Вані. Вона була єдиною признаною зіркою на знімальному майданчику, якщо не брати до уваги Ольгу Фреймут, яка з’явилася в кадрі на кілька секунд в ролі ведучої новин.

Сюжетна лінія Сумської вийшла обірваною: на початку фільму показується конфлікт між Ванею і його мамою, але він не здобуває жодного завершення чи бодай розвитку. Та й, правду кажучи, цей мотив був тут просто зайвий, він не додає нічого важливого до сюжету. Але беззаперечним фактом є те, що блокбастер без зірок – не блокбастер. Тому для режисера багато важила поява Сумської в цьому фільмі, а образ її героїні, очевидно, цікавив його менше.

Левицький розуміє, що без відомих акторів, його фільм належить до класу Б, інакше кажучи, є другосортним. Але в Україні дефіцит зірок. І навіть не всіх тих, хто дефілює по червоним доріжкам, публіка може ідентифікувати. Тому одним із своїх завдань режисер бачить творення нових знаменитостей, він хоче допомогти своїм молодим акторам, для більшості з яких це перша робота в кіно, досягнути популярності. Найбільша надія на Дмитра Ступку – внука легендарного Богдана Ступки. Також можна розраховувати і на Пашу Лі, якому чудово вдалася його комедійна роль. Цей актор вже мав досвід роботи в кіно: він був задіяний в першому фільмі Левицького «Штольня».

Багато хто скаже, що відсутність зірок – це далеко не найбільша проблема вітчизняного кінематографу. Але це з якого боку подивитися. Якщо йдеться про блокбастери, то це дійсно серйозна вада. А Любомир Левицький пробує розвивати саме цей вид кіно.

Наслідувати попкорн-муві здавалося б нескладно, просто потрібно цікаво обіграти ряд клішованих сюжетних ходів. Але є одна заковика: самі приклади для наслідування не можна назвати шедеврами, тож якщо фільм буде їм поступатися в якості, він стане просто провалом. Одну таку картину ми вже маємо – «Штольня».

Через сім років після цієї невдачі Левицький випустив другий, набагато кращий, та що там говорити, дійсно хороший фільм «Ломбард». Можливо його успіх можна пояснити тим, що режисер орієнтувався на видатні досягнення світового кінематографу, такі як «Карти, гроші, два ствола» Гая Річчі і «Кримінальне чтиво» Тарантіно.

І ось сьогодні в прокат виходить його третя стрічка – «Тіні незабутих предків». Це вже якісне молодіжне жанрове кіно, в міру кумедне, з харизматичними головними героями і цікавою легендою, покладеною в основу сюжету. Тож прихильники цього жанру, швидше за все, не будуть розчаровані.