По суті, політичне та військове керівництво Російської Федерації не приховує своїх планів на перетворення Криму на "непотоплюваний авіаносець", тобто таку собі мегавійськову базу, наявність якої здатна змінити стратегічний баланс в Регіоні.
Саме "мілітаризований Крим", з огляду на намагання Росії відігравати певну військово-політичну роль на Близькому Сході, повинен виконувати функцію плацдарму геополітичного впливу в "південному напрямку".
Водночас, істотно важливим, в даному разі є наявність або відсутність "військово-політичного порозуміння" Росії та Туреччини, адже саме в руках останньої є ключ від Чорного моря у вигляді контролю над проливами. Без навіть тактичної кооперації із Туреччиною усі російські плани на геополітичне просування "у південному напрямку", залишаться геополітичною утопією.
В свою чергу Туреччина, певною мірою, обмежена в такій кооперації через членство в НАТО. Разом з тим, сама авантюрність російської близькосхідної політики вимагає постійної уваги до середземноморської та чорноморської акваторій з боку США та НАТО, що проявляється в певному підсиленні військової присутності задля того, щоби Росія, після окупації Криму не почала сприймати Чорно море як власне озеро.