Про те, що будь-яка участь у бойових діях ламає людину, відомо всім. У свідомості кожного запрограмовано, що вбивство є чимось надприродним, тому подолати цю грань та забрати чиєсь життя дуже важко. Якими б мотивами людина не керувалася.
Щоденне бачення смерті, натискання на гачок автомата чи ведення обстрілів з міномета робить людину іншою. І це, нажаль, працює як із путінськими найманцями, так і з бійцями ЗСУ. Втім, на відміну від терористів, українські захисники діють заради безпеки власних сімей та Батьківщини. Саме це дає їм змогу хоч якось триматися.
Окупанти ж ще до війни були справжніми звірами. Російська пропагандистська машина, суспільство, де кожен другий або сидів, або саджав, внесли свій код у характер людей. Їх відправляли на Донбас лише для того, щоб вони могли робити те, чого їх душа бажала – вбивати. Від безкарності та постійних смертей вони стали машинами для вбивства, які взагалі нічого не відчувають, забираючи чуже життя.
Звісно, подібні речі аж ніяк не могли не відбитися на житті в Росії. Від самого початку агресії, коли місто, де збиралися всі недолюди – Ростов-на-Дону – захлинулося у крові місцевих жителів та майбутніх терористів. Казаки, зеки, кадрові військові бухали, грабували, ґвалтували та різали. Те ж саме вони робили на українській землі. Але ж на Донбасі процес їхнього перетворення закінчився. Щодня бачучи пекло, яке їм влаштовували українські воїни, залишаючи тіла своїх приспішників, добуваючи поранених, російські злочинці замкнули коло та вже позбулися людського.
Звісно, у Кремлі роблять все, щоб такі люди не поверталися додому – наказують не пропускати їх на кордоні, відправляють на найскладніші завдання, вижити під час яких майже неможливо. Втім, чимало терористів таки знаходять спосіб вирватися з Донбасу до своєї глибинки. І аж ніяк не можуть вести там життя в нормальний спосіб. Їхня психіка не витримує та за будь-якої можливості вони починають вбивати. Так було із Михайлом Костянтиновим, терористом, який у листопаді 2014-го фактично просто так пристрелив двох інспекторів ДПС.
Справа терориста із позивним "Ведмідь" стала гучною у РФ, бо він був одним із перших вбивць, що повернулися. Розстріляв правоохоронців він зовсім не у наслідок якогось конфлікту, а під час спроби пограбування повій, на яку він пішов разом із другом, таким саме терористом "ЛНР".
Майже та ж сама історія сталася із жителем Москви, який воював на Донбасі а потім вбив свого сусіда та обстріляв поліцейських під час затримання. Не менш показовим є випадок, що стався 31 грудня у Краснодарському краї, коли місцеві мешканці, що приїхали з Донецька із "Калаша" "покрошили" людей у кав'ярні.
Схоже, у Кремлі забули, що все ж таки величезна дірка на кордоні може працювати у дві сторони. То ж потік зброї маршрутом РФ – Донбас – РФ є відносно стабільним, як би не намагалися цьому перешкодити. Те ж саме стосується й бойовиків. Втім, якщо Путіну на це здебільшого начхати, звичайним росіянам доводиться якось існувати серед подібного бидла.
Таким чином, як би не намагалися російські володарі замовчувати подібні історії, від реалій нікуди не втечеш. Росіяни вбивають своїх же, мирних. І робитимуть це дедалі частіше.