Тайвань, розташований за 140 км від материкового Китаю, протягом останніх чотирьох років уважно спостерігає за досвідом України, сприймаючи його як своєрідний підручник для підготовки до потенційного конфлікту. Острівна держава активно перебудовує свою армію, систему призову та навіть побутові звички населення, намагаючись адаптувати українські сценарії реагування на агресію до власних умов. Основна увага зосереджена на вивченні ефективності українських рішень та їхньої придатності до тайванської географії.
Одним із перших напрямків запозичення стали дрони. У 2022 році на Тайвані була запущена програма з розробки та виробництва безпілотників, що передбачає значні державні інвестиції та вимогу щодо відсутності китайських компонентів у виробництві. Хоча країна поставила амбітну ціль – виробляти 180 000 дронів на рік до 2028 року, поточні показники (близько 10 000 одиниць у 2024 році) значно поступаються українським темпам виробництва, які сягають мільйонів одиниць щорічно.
Морський напрямок та ракетна оборона
Значне враження на тайванських військових справили українські безекіпажні катери, які ефективно протидіяли російському Чорноморському флоту. У відповідь на Тайвані започатковано програму зі створення ударних катерів, здатних нести значний обсяг вибухівки та долати великі відстані. Замовлення на менші апарати вже перевищують 1600 одиниць. Ця розробка має на меті створити невизначеність та небезпеку для потенційного десантного флоту противника.
Ракетна стратегія Тайваню базується на принципі «багато дешевого і мобільного», який сформувався ще до повномасштабної війни. Країна вже випереджає власні плани щодо виробництва ракет, зокрема протикорабельних та надзвукових, прагнучи досягти найвищої у світі щільності протикорабельного озброєння. Ці зусилля доповнюються американськими береговими комплексами та танками Abrams.
Підготовка населення та військових
Наприкінці 2022 року на Тайвані було відновлено однорічну строкову військову службу, замість попередньої чотиримісячної, яка розглядалася як недостатньо ефективна. Це рішення, натхненне досвідом українського резерву, передбачає підвищення зарплати призовникам. Однак, лише невелика частка придатних до служби обирає цей варіант, а значна кількість користується відстрочками.
Цивільна підготовка включає поширення посібників з виживання, що містять інструкції на випадок десанту та розпізнавання фейкових новин. Паралельно функціонує приватна академія, що навчає першій допомозі та поведінці в кризових ситуаціях, а держава працює над створенням комітету стійкості суспільства з метою підготовки 400 000 громадян.
Водночас, Тайвань відмовився від створення добровольчої міліції за зразком української тероборони,берігши стару структуру резерву, що може бути спірним рішенням. Зміни торкнулися і командної структури: молодшим командирам надаються повноваження ухвалювати рішення на місцях без постійного узгодження з вищим керівництвом, що є ламанням традиційної жорсткої вертикалі.
Слабкі місця: географія та залежність
Фундаментальною відмінністю від української ситуації є географічне положення Тайваню. Країна залежить від 14 підводних кабелів для зовнішнього зв'язку, які неодноразово зазнавали пошкоджень, залишаючи регіони без інтернету. Ситуація з супутниковим зв'язком ускладнюється через зв'язки місцевих компаній з материковим Китаєм.
Острів імпортує близько 97% енергоносіїв, маючи запаси газу лише на 11 днів. Продовольча самозабезпеченість впала до 30%. Експорт становить 60% економіки, що робить його надзвичайно вразливим до повноцінної морської блокади без жодного пострілу. На відміну від України, яка має сухопутний кордон з Європою, Тайвань позбавлений такого коридору для отримання допомоги.
Проблеми також виникають у сфері співпраці із західними партнерами. Сполучені Штати запроваджують мита та висловлюють небажання надавати прямі гарантії захисту, що спонукає тайванські компанії інвестувати в американську промисловість, розмиваючи таким чином «кремнієвий щит».
Крім того, Тайвань стикається з серйозною проблемою шпигунства на користь материкового Китаю. Кількість засуджених за шпигунство зросла вчетверо, причому серед фігурантів є представники вищого командування. Механізми вербування включають тиск через борги та пропозиції «підробітку».
Китайський фактор та український вплив
Китай регулярно проводить військові навчання навколо Тайваню, відпрацьовуючи сценарії блокади та ударів. Збільшується кількість порушень повітряного простору. Свіжі розвідувальні дані вказують на потенційну можливість операції щодо «воз'єднання» до 2027 року, хоча кінцевим орієнтиром залишається 2049 рік.
Водночас, китайські військові уважно вивчають український досвід. Затяжна війна в Україні, ефективність санкцій та провал російської кампанії під Києвом змушують Пекін переглядати власні стратегії. Це свідчить про те, що український опір підвищив ціну силового варіанту для Китаю, роблячи його менш привабливим.
Парадокс полягає в тому, що український досвід, за який заплачено найвищою ціною, став цінним товаром. Тайванські компанії вже почали постачати комплектуючі для українських виробників дронів, перетворюючи знання, отримані в боротьбі, на конкретне партнерство. Цей процес підкреслює, як стійкість України формує нові стандарти безпеки для інших країн.