Початкові плани передбачали будівництво обох станцій як мілкого закладання та включення їх до першої черги метро, але специфічні ґрунтові умови Києва змусили проєктувальників змінити підходи. Крім того, нові станції вже проектувалися з акцентом на функціональність та стриманість в оформленні, що контрастувало з монументальністю першої черги.
Станція "Політехнічний інститут": Інновації у будівництві
Наземний вестибюль станції "Політехнічний інститут", розташований на Берестейському проспекті, був інтегрований у перший поверх адміністративної будівлі управління Київського метрополітену. Його особливістю став великий залізобетонний козирок, що захищав від опадів та формував виразний архітектурний образ. Ескалаторний зал вирізнявся майже квадратною формою та частковим склінням, що наповнювало простір світлом.
Читайте також: Київ кінця XIX століття: місто кишенькових злодіїв, зухвалих грабіжників та витончених шахраїв
Ключовим досягненням станції "Політехнічний інститут" стало її спорудження зі збірних залізобетонних конструкцій, що було першим випадком у світовій практиці для станцій глибокого закладання. Ця технологія, яка передбачала послідовне бетонування тунелів та зведення пілонів, дозволила скоротити витрати металу майже в 15 разів та забезпечити мінімальне осідання ґрунту (5-6 см). Середня швидкість проходки досягла 1,13 м на добу, що було вище, ніж при використанні традиційних чавунних тюбінгів.
Дизайн підземної частини станції, розроблений з урахуванням нових конструктивних рішень, став більш мінімалістичним. Центральний акцент зроблено на пілонах, облицьованих газганським мармуром. Торцева стіна центрального залу прикрашена барельєфним панно скульптора Василя Бородая та архітекторів Краснянського і Голода, що зображує жіночу постать з серпом і молотом, інтегрованим у зображення космічного супутника.
Станція "Шулявська": Архітектура хрущовського модернізму
Станція "Шулявська" (до 1993 року – "Завод Більшовик") була споруджена за традиційною технологією чавунної тюбінгової обробки. Її наземний вестибюль – це окрема двоповерхова будівля, композиційним центром якої став циліндричний ескалаторний зал, оточений скляними фасадами касового вестибюля та кафе. Це рішення, хоч і відповідало архітектурним тенденціям початку 1960-х, викликало критику за практичну доцільність суцільного скління.
На відміну від "Політехнічного інституту", "Шулявська" має два ескалаторні марші. Підземна частина станції характеризується пілонами шириною 2,25 метра, облицьованими кольоровою майолікою з орнаментом, що нагадує українські килими. Це яскраве декоративне оздоблення компенсує стриманість форм і робить інтер'єр станції легко впізнаваним. Центральний зал прикрашає мозаїчне панно, присвячене темі праці.
Наприкінці 1990-х років з карнизу над пілонами станції "Шулявська" було демонтовано напис "комунізм", проте сліди від літер досі нагадують про радянську епоху. Будівництво другої пускової ділянки також вперше в СРСР застосувало безстикову рейкову колію, що покращило плавність та тишу руху поїздів.
Читайте також: Полтава повертається до витоків: Чому День міста тепер святкують 29 червня?