Початковою причиною протестів стали вимоги студентів забезпечити їх вчителями у класах. До них згодом приєдналася молодь з дипломами, яка не могла знайти роботу. Увечері на вулиці вийшли молодики з передмість, які вже нічого не вимагали, а просто грабували. Ситуація загострилася, коли у ліцеї поблизу Парижа навчальний рік розпочався без заступника директора, медсестри та трьох вчителів. Вчителі почали протести, а учні блокували входи до навчальних закладів. Їхні вимоги стосувалися стабільності розкладу та зменшення кількості учнів у класах (до 34 осіб).
Протестний рух та реакція влади
Відео з блокуваннями швидко поширилися соцмережами. До кінця вересня учні одного з дев'яти ліцеїв Франції проводили подібні акції, а на початку жовтня – вже кожен четвертий. У відповідь влада застосувала силу: школи були розблоковані, у підлітків кидали гранати, внаслідок чого 15-річний хлопець втратив руку. Серед учнів та вчителів було більше постраждалих, ніж серед поліції. Згодом уряд вирішив закрити понад 400 ліцеїв, щоб унеможливити подальші блокування.
Проблеми з опаленням у французьких класах, хоч і були відзначені, не є унікальними, адже влітку цього року в Німеччині температура в аудиторіях сягала 45°C, а в Італії кондиціонери є лише в одній зі 140 шкіл. Однак, реальна проблема полягає у нестачі вчителів. Франція витрачає на освіту більше, ніж середньостатистична розвинена країна, але молоді вчителі отримують ледь вище мінімальної зарплати. Для порівняння, у Німеччині зарплата вчителя-початківця вдвічі вища. Це пояснюється великою кількістю вчителів у Франції – 860 тисяч проти 725 тисяч у Німеччині, попри меншу кількість населення. Така система призводить до браку охочих працювати за низьку зарплату, і минулого року кожен десятий вчительський пост залишився вакантним. Це означає, що майже кожна десята година уроків не відбулася, що становить 3,5 тижня відсутніх занять для дітей.
Безробіття серед молоді та структурні проблеми ринку праці
Молодь Франції стикається з серйозними труднощами на ринку праці. Лише один з п'яти 20-річних французів має роботу, тоді як у Німеччині та Великій Британії – троє з п'яті. Загалом, безробіття серед молоді до 25 років у Франції становить 1 до 5, тоді як у Німеччині – 1 до 14. Хоча французи працюють стільки ж, скільки й німці в середині кар'єри, проблема полягає у входженні на ринок праці. Причина у системі оподаткування: підвищення зарплати понад мінімальний рівень робить держані пільги невигідними для роботодавця. Наприклад, підвищення зарплати на 100 євро коштує роботодавцю понад 400 євро. Тому роботодавцям вигідніше тримати зарплату на мінімальному рівні. Крім того, звільнити працівника з постійним контрактом у Франції надзвичайно складно, тому роботодавці надають такі контракти лише тим, у кому впевнені. Новачків же наймають за короткостроковими контрактами, які часто тривають лише кілька днів.
Близько 75% французів мають постійну роботу, але серед молоді до 25 років ця цифра складає менше половини. Така система гарантує стабільність для тих, хто вже працює, але створює короткострокові контракти для молоді. На відміну від цього, у Німеччині розвинена система професійної освіти та стажування, що дозволяє роботодавцям краще пізнати потенційних працівників і надалі пропонувати їм постійні контракти. Спроби Франції змінити ці правила, як-от у 2006 році, зустріли масовий спротив молоді, яка, по суті, захистила правила, що обмежують їхні ж можливості.
Соціальна напруга та історичні паралелі
17 жовтня по всій Франції на вулиці вийшли понад півмільйона людей. Серед них були школярі, студенти та представники профспілок, які марширували центром Парижа. Коли стемніло, розпочалися погроми. Поліція виділила дві групи: перша – з передмість, що грабувала крамниці, друга – ультраліві, що вступали у сутички з правоохоронцями. Ці заворушення є продовженням серії протестів, що відбуваються у Франції. У 2005 році, внаслідок загибелі двох підлітків, що втекли від поліції, передмістя палали три тижні, а президент оголосив надзвичайний стан. У 2023 році вбивство 17-річного Наеля поліцейськими під час перевірки автомобіля знову спровокувало заворушення. За даними Сенату, більшість затриманих у 2023 році мали французькі паспорти та були дітьми мігрантів, народженими у Франції.
Проблема полягає у тому, що навіть в умовах надання державою додаткових коштів найбіднішим районам, рівень зайнятості там залишається низьким – лише половина дорослого населення працездатні, тоді як в інших районах міста – сім з десяти. Відсутність легальних можливостей працевлаштування спонукає молодь до нелегальної діяльності, зокрема, до роботи на наркодилерів, які наймають без контрактів та податків. Замість створення робочих місць, держава роками спрямовує кошти на соціальні програми, не вирішуючи першопричин проблем.
Політичні пропозиції та економічна реальність
Лівий блок на чолі з Меланшоном пропонує збільшити фінансування, обклавши податками багатих. Однак, багато заможних французів вже переїхали з країни, а податкове навантаження у Франції одне з найвищих у Європі. Праве крило на чолі з Ле Пен вимагає обмежити імміграцію, але це не вирішить проблему, оскільки більшість протестувальників є громадянами Франції. Консерватори пропонують запровадити надзвичайний стан, проте досвід 2005 року показує, що це не запобігло подальшим заворушенням. Держава витрачає значні кошти на пенсії, і нещодавнє підвищення пенсійного віку викликало протести.
Під час нічних погромів у Парижі, елітні бутики, такі як Dior, які найняли охорону, залишилися неушкодженими, тоді як магазини без охорони були розграбовані. Це демонструє, що великі бренди можуть дозволити собі захистити своє майно, тоді як малий бізнес – ні. Франція вже стикається з подорожчанням кредитів через зростання державного боргу. Відновлення пошкодженого майна, вищі відсоткові ставки та нові обіцянки ляжуть на плечі платників податків.
Висновок: Відповідальність децентралізованої держави
Французька держава взяла на себе надмірну відповідальність, зокрема, за неефективно працюючі сфери. Приклад освіти свідчить про це: велика кількість вчителів за низькі зарплати – це неефективна система, яка потребує значних коштів з загального бюджету. Децентралізація, особливо фінансова, могла б вирішити цю проблему. Коли громади самостійно фінансують школи, вони краще розуміють, на що йдуть їхні гроші, та несуть відповідальність за прийняті рішення. Натомість, у Франції, де кошти збираються та витрачаються далеко від громад, виникає враження безкінечності державних ресурсів. Це створює ґрунт для популістських обіцянок, які не враховують реальних витрат. Історія Франції демонструє, до чого призводить надмірно велика та віддалена від громадян держава. Коли люди перестають бачити зв'язок між своїми заробітками та державними витратами, нові вимоги здаються безкоштовними, а політики, що їх підтримують, – щедрими. Однак, рахунок завжди приходить, і оплачують його ті ж самі громадяни.