| Дмитро Тимчук |
З Дмитрієм Тимчуком, підполковником резерву, керівником Центру військово-політичних досліджень і директором порталу “Информационное Сопротивление” розмовляв Даріуш Матерняк з порталу polukr.net.
Як Ви оцінюєте нинішню політично-військову ситуацію в Україні?
Тут необхідно врахувати декілька чинників, які мають вплив на сьогоднішній стан. По-перше, з 2004 до 2014 року збройні сили України не знаходилися в центрі зацікавленості чергових правлячих груп. Коли в 2004 році до влади прийшов Віктор Ющенко, він заявив, що Україна має намір вступити до НАТО і відповідно до цієї декларації формувалися усі плани, пов’язані з армією, – вони передбачали скорочення збройних сил, оскільки з’ясувалося, що в системі колективного захисту, не має потреби володіти численною армією, а швидше невеликою, професійною, добре оснащеною і ефективною. Це викликало серйозне скорочення особових складів. У свою чергу, коли до влади прийшов Віктор Янукович в 2010 році, він заявив, що Україна буде позаблоковою країною. Вже тоді було відомо, що не може бути і мови про будь-які міжнародні гарантії для безпеки України. Крім того здійснювалося подальше скорочення збройних сил, що було цілком незрозумілим в ситуації вищезгаданої відсутності гарантій безпеки. Говорилося, що Україні не загрожує військова агресія. Це фактично злочин не лише Януковича, але й тодішнього керівництва Міністерства оборони і керівника генерального штабу, які не висловлювали заперечень проти таких дій.
Така політика викликала також затримку процесу змін в армії?
Одночасно затримали процеси в напрямку системного реформування і технологічної модернізації збройних сил. Ліквідовувалися підрозділи, знижувався рівень бойової готовності, зменшувалося фінансування – за різними оцінками армія отримувала втричі менше фінансових ресурсів на своє утримання ніж цього потребував необхідний мінімум. Це був своєрідний “бюджет на виживання” – тільки і виключно на власне виживання, а на підготовку чи покупку нового обладнання коштів не було. І те, що ми сьогодні бачимо – це результат цієї занедбаності. Тепер, коли виникла проблема захисту кордону, ситуація катастрофічна. Немає можливості забезпечити військами східний кордон оборони, не має резервів, готових до захисту країни. Не має чим ані ким доповнювати і комплектувати частини у випадку військового стану. Звісно ми можемо зараз оголосити мобілізацію і закликати людей до зброї – хоч би мільйон людей і роздати їм ті автомати, які ми маємо. Проте для чого? Люди не мають військової підготовки і фактично стануть гарматним м’ясом. У цьому сенсі ситуація складна, ми не маємо до кого звернутися по допомогу, президент Обама задекларував що не втручатиметься в потенційний збройний конфлікт. Ситуація фактично патова, можна звісно вести партизанську війну, проте в черговий раз повертається та ж проблема – низький рівень військової підготовки, нижча ніж за часів СРСР, коли уроки військової підготовки були в школах де наприклад вчили поводитися зі зброєю
Яка військова допомога була б потрібна Україні?
З боку деяких союзницьких країн можлива військова допомога, теоретично ми можемо отримати технічну допомогу у вигляді сучасного озброєння. З точки зору резервів обладнання: танків чи бронетранспортерів, а також основної стрілецької чи бронебійної зброї. Те, чого бракує це високотехнологічна зброя: зброя масового знищення, безпілотні засоби, ракетні боєголовки і сучасна бойова авіація. Щоб користуватися такою зброю необхідні фахівці, відповідно навчені люди – в Україні немає людей, які могли б воювати такою зброєю. Щоб підготувати людей до користування таким обладнанням потрібен час, а часу на жаль зараз ми не маємо. Теоретично, була б можлива така ситуація, як і в часи, коли СРСР підтримував дії у В’єтнамі – висилав радників, які самі не воювали, проте помагали в обслуговуванні доставок зброї. І так само США могли б вислати своїх радників в Україну. Але оскільки Америка заявляє що не буде жодного військового втручання то і такий варіант малоймовірний.
Повертаючись до Криму: чи є можливість мирного ви рішення ситуації, яка там виникла?
Я сказав би інакше: зараз ми не бачимо можливості, вирішити цю ситуацію військовими засобами. Поки що, фактично, можемо забути про Крим. Якщо ми почали б там військову операцію – а це фактично зараз вже територія Росії, російська сторона могла б сказати що ми нападаємо на незалежну державу і вони її захищатимуть. Тим більш якщо Крим входить офіційно до складу Російської Федерації. І то була б війна України з Росією, а на такий конфлікт Україна не може собі дозволити.
Тобто тепер не має можливості залишити там українських солдат?
Це не мало б сенсу. Відомо, що в нинішній ситуації українські військові не можуть там залишатися. Але поза політичним аспектом необхідно розуміти також ситуацію солдатів, які там дислокуються: вони вже три тижні перебувають в стані серйозного напруження, фактично як у полоні, в ситуації невпевненості щодо їх подальшої долі. Проблемним є також питання поставок, є провокації, а тепер уже навіть випадки вбивств. Відомо, що це Росія організовує ці провокації, але не бере за них відповідальність, стверджуючи, що це якісь “невідомі особи”. У таких умовах залишати там українських солдат – як я вже згадав – не має сенсу. Це не така ситуація як хоча б факт існування бази США в Рамштайн в Німеччині, де вона знаходиться на території партнера – тут наші військові сили знаходились би на території ворожої країни.
Чи є реальним ризик збройної агресії проти України на її східному кордоні?
Дуже великий. Побоююсь що незабаром може початися така агресія. Концентрація військ довкола України триває вже понад три тижні. При цьому, за нашими даними, ми фіксуємо цю концентрацію в ростовській області. Щоправда Росія погодилася на спостережний політ над курською та білгородською областями, але там концентрація російських військ невелика, по декілька тисяч людей. Звідси російські сили можуть перекидатися також в Крим. Окреме питання це Придністров’я, до середини березня там було близько 1500 російських солдат, але я вважаю що зараз їх там більше. Є інформація про масове перекидання агентів ФСБ і підрозділів спецназу. Відомо що тепер там проходять військові маневри армії Росії і Придністров’я. Ми знаємо також, що російські війська дислокуються також на території Білорусі, звідки, як відомо, дуже близько до Києва. Проте Білорусь, хоч офіційно і підтримує Росію, все ж Олександр Лукашенко не дуже хоче відверто підтримувати Путіна, а тим більше брати збройну участь в діях проти України. Він фактично критикує російського лідера і не захоплений цими подіями. Однак на сході багато вказує на можливу агресію і не до кінця відомо як виглядатиме така військова операція. Дивлячись на склад цього угрупування, ми не бачимо, щоб там збиралися великі операційно-тактичні одиниці для великої військової операції. Більш імовірним є варіант, на взірець Криму: заворушення, зі смертельними жертвами, в наслідок чого перехоплення влади сепаратистами і “допомога” Росії. Ми побоюємося, що не буде безпосередньої агресії, лише вторгнення російських солдат без розпізнавальних знаків державної приналежності і далі аналогічна ситуація, як на Кримському півострові. І тому дуже важливі дії СБУ і Національної гвардії, а також Прикордонної служби України, з метою ущільнення кордону і недопускання проникнення провокаторів з Росії