Ломброзо, яка за її словами вивчає навчання понад 25 років, почала з практики програмістів «rubber ducking». Інженери крок за кроком пояснюють проблему в коді гумовій качці й іноді дізнаються щось нове, хоча качка не відповідає. Розуміння цього механізму, вважає дослідниця, є ключем до того, щоб стати кращим учнем.
За її словами, розум містить величезні запаси знань у пам'яті та навичках, а навчання через мислення — це їх перетворення й поєднання, як інгредієнтів на кухні. Для прикладу вона просить порахувати вікна на фасаді власного будинку: зорові спогади, які зберігалися не як одне число, перетворюються на відповідь. Водночас Ломброзо наголошує, що не все можна з'ясувати лише думкою: кількість вікон чужого будинку без нової інформації не вгадати, але попереднє запитання підказує, що саме шукати.
Дослідниця згадала роботи кінця 1980-х років, у яких науковці вивчали, чим відрізняються найуспішніші студенти. За її словами, багато з них під час навчання ставили собі запитання й намагалися на них відповісти. Відтоді, стверджує Ломброзо, низка досліджень показала, що діти й дорослі, які пояснюють собі, вчаться краще й ширше застосовують знання. Цей феномен називають ефектом самопояснення.
У власному експерименті, який вона описала, дітям п'яти–шести років пропонували добирати пару до картки із зображенням двох качок. За словами Ломброзо, діти зазвичай обирали картку з качкою та лисицею, а дорослі — з двома жабами, за принципом «однакове з однаковим». Половину дітей попросили пояснити, чому картки поєднали, не даючи зворотного зв'язку, і ці діти надалі добирали нові картки як дорослі. Дослідниця пояснює це тим, що пояснення змінило спосіб, у який вони представляли інформацію.
Читайте також: Валентин: приватний капітал розвиває науку краще за університети