"Батю" звільнили не народні депутати - поручителі, не генеральний прокурор Юрій Луценко, і тим більше не Апеляційний суд міста Києва. Лихоліта звільнила вулиця, його побратими з фронту, громадські активісти, і просто небайдужі українці. Нажаль, в нашій державі відсутнє правосуддя, як явище. Найбільш дражливо, коли відсутність правосуддя відображається на справах героїв, які ціною власного життя і здоров'я, захищали і захищають нашу країну на східному фронті від зовнішнього агресора.
Підтвердженням того, що звільнення Лихоліта "Баті" добилась вулиця, є сьогоднішня заява генерального прокурора Юрія Луценка про те, що прокуратура в інших випадках стосовно ув'язнених учасників війни на сході, не змінюватиме позицію по їхнім запобіжним заходам. Це свідчить про те, що переляк режиму цинічних бариг, який вистрелив в результаті подій в Печерному райсуді столиці - пройшов, і все повертається на свої місця. І тепер питання звільнення політв'язнів знову в руках виключно вуличних активістів, а не "доброго-доброго" генпрокурора. Чи можливо добитися звільнення всіх політв'язнів?
Звичайно, можливо. В рамках прийняття окремого Закону про амністію та реабілітацію тих, хто змушений був порушувати закони, захищаючи країну. Це може бути як загальний Закон по відношенню до всіх учасників національно-визвольної війни на сході країни, так і персональний по відношенню до конкретно узятих воїнів та громадських активістів, з врахуванням особливостей кожного окремого епізоду злочинів, які їм інкримінують. Є й інший шлях звільнення політв'язнів: тиск громадськості на прокуратуру та суди в окремо взятих кримінальних провадженнях, законність яких знаходиться під величезним сумнівом. Наприклад: справа так званих "Мукачевських партизанів", чотирьох бійців Правого Сектору, яких звинувачують за тяжкими статтями в кривавих подіях, що мали місце влітку минулого року на Закарпатті.
Справа в тому, що згідно кримінального кодексу, кожен громадянин несе персональну відповідальність за скоєння того чи іншого кримінального проступку. По чотирьом ув'язненим бійцям Правого Сектору немає жодних доказів їхньої персональної участі у вбивствах, збройному протистоянні правоохоронним органам та їхньої персональної участі в кривавих подіях на Закарпатті. Незважаючи на це, четверо бійців Правого Сектору, що є учасниками війни на сході країни, вже рік утримуються за ґратами, і в той же час до відповідальності не притягаються особи з числа працівників СБУ та МВС, які за висновками праламентської тимчасової слідчої комісії безпосередньо причетні до організації подій на Закарпатті в результаті яких загинули люди. І ця несправедливість викликає законне обурення громадськості. Так само велике обурення громадськості викликають закриті суди над "торнадівцями", побиття в судових засіданнях групи Завірюхи та інших. У зв'язку з цим слід відмітити, що чим довше триватиме робота законотворців над Законом про амністію та реабілітацію, чим довше в нашій країни правосуддя буде знаходитись під питанням - тим частіше стихійно виникатимуть такі акції, як в Печерному суді у справі Валентина Лихоліта.