Отже, що відбулося в Туреччині. Зіграла своє стара руйнівна традиція яничарських переворотів і велетенської ролі армії, яка мала місце ще в Османські імперії і лишилася після Ататюрка.
Змовники вирішили скористатися невдоволенням, яке накопичувалося у зв'язку з тим, що президент Ердоган збирався змінити конституцію на більш пропрезидентську.
Це, враховуючи потужні традиції сильної влади, різко посилить позиції першої особи, перетворивши її на подобу султана. Така зміна викликає чималу кількість невдоволених у суспільстві, де раніше парламентська республіка балансувала авторитарні тенденції. Від Ердогана багато-хто втомився. Взагалі, Туреччина – це країна, яка показує, що іноді армія може бути більш небезпечна для власної країни, ніж для ворогів.
Натомість, Ердоган спирався на електоральну більшість і здоровий глузд середнього класу, якому є що втрачати. Власне, тому він і виграв. Саме тому ми бачили великі демонстрації за законну владу і майже жодної за заколотників. Путчисти поставили на залізо і програли. Перемогло бажання людей мати законність, не бути приниженими узурпацією.
П. С.
НІЯКОЇ економічної кризи в Туреччині нема. Російське ембарго і обмеження на туристів Туреччина пережила дуже легко. Зростання ВВП в крані коливалося від 9,2% у 2010 до 4% у 2015 і 4,8% у першому кварталі цього року.
П.П.С. Росія традиційно обгадилася. Заява Пескова про те, що Росія може розглянути надання Ердогану політичного притулку, коли ніхто в них його не просив і просити не міг, дещо схожа на два контрольні привітання Януковичу.