Про інші зміни в українській медицині – запуск галузі трансплантації органів, збільшення фінансування для лікування онкохворих та людей з орфанними захворюваннями – чули одиниці. Що й казати про міжнародний досвід, сучасні протоколи та європейський підхід у роботі українських лікарів. Вони залишаються приводом для гордощів лише в медичному просторі. В ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода виконувач обов’язків міністра охорони здоров’я України Уляна Супрун розповіла про трирічні зміни в галузі, про проблеми інвестування, агітацію вакцинування та програми, які мають змінити українську медицину.
– Команда шостого президента України Володимира Зеленського казала, що хоче провести аудит медичної реформи. Чи вплине це якось на процес змінювання системи охорони здоров'я?
– Ми зараз робимо трансформацію системи охорони здоров’я для змін на краще для здоров’я українців. Кожна людина має право на доступ до якісних медичних послуг, але цього поки немає. Ми намагаємося це змінити та працюємо за планом, що був прописаний ще у 2015 році й узгоджений, обговорений з експертами і іноземними, і українськими. Доказова база, зібрана в цілому світі, а не лише в Україні, показує, що зміни, які ми зараз робимо, – це правильний шлях до розвитку системи охорони здоров'я.
27,5 мільйонів українців уже можуть пояснити команді нового президента, що вони вперше в історії записалися до сімейного лікаря, якого обрали самостійно. Крім того, мають уперше чіткий перелік послуг, який можуть отримати безкоштовно. У лікарів та медсестер збільшились заробітні плати вдвічі-втричі. Є успіхи, які ми бачимо, і це лише за один рік реформи, бо трансформація медичної системи розпочалася з січня 2018 року.
Виконувач обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Супрун фотографується з учасниками акції на її підтримку біля будівлі Окружного адміністративного суду міста Києва, 15 лютого 2019 року
Вибори всі міжнародні організації та спостерігачі назвали чесними. Український народ проголосував за нового президента. І, як у будь-якій нормальній демократичній країні, ті, хто зараз залишається в міністерствах, мають пояснювати новій команді: що вже зроблено, що змінюється, як розвиток буде відбуватися далі? Бо вибори в країнах відбуваються часто, а шлях, який обирає держава, має бути постійним. Тобто вектор розвитку не має змінюватися тільки через те, що деякі люди змінили свою посаду. Розвиток має відбуватися і далі, за тією програмою, яка прописана. Наші зміни й пропозиції написані у плані, усе є в законах і Конституції. І ми будемо далі продовжувати цю роботу та пояснювати хід трансформації. Бо з того, що я почула під час виборів у їхніх виступах, то можна зробити висновок: немає розуміння, що саме відбувається зараз у процесі трансформації системи здоров’я.
Важливо, що охорона здоров'я – у топ-темах обговорення і на політичному рівні, і на рівні суспільства. Це добре! В інших країнах – наприклад, США чи Англії – вибори вирішуються на темі охорони здоров’я. А в Україні після здобуття незалежності не обговорювали медицину, до цього – теж понад 70 років ніхто нічого не казав.
Тож ми сподіваємося, що нова команда президента буде підтримувати курс на зміни заради по-справжньому доступної якісної медичної допомоги для кожного громадянина і на гідні умови роботи і життя медичних працівників, щоб ми мали змогу завершити цю трансформацію.
– Для багатьох українців медична реформа – це лише декларації з сімейним лікарем. Ніхто не «бачить» змін в інших галузях медицини, поки не стикнуться з цим. В першу чергу кажуть про відсутність змін в інфраструктурі: «старі лікарні», «а де ремонт?»
– Не можна одним моментом змінити все, що знищувалося не тільки 25 років незалежної України, але й 70 років до того. Ми не збудуємо 500 нових лікарень за одну ніч. Потрібно багато років, щоб інфраструктурна ситуація змінилася до такого рівня, як у тій же Польщі. Там розпочалися зміни 25 років тому й система продовжує трансформуватися. Ми зробили швидкі зміни на рівні первинної ланки, там, де декларація та програма «Доступні ліки». Наступні кроки – у спеціалізованій медицині та лікарнях.
Цього літа починається на рівні підготовки медичних закладів пілот нової програми, що згодом буде надавати безкоштовні аналізи, діагностичні тести. Це в тих лікарнях, які вже підписали договір з Національною службою здоров'я. Тобто знову принцип «гроші за пацієнтом». Якщо сімейний лікар направить пацієнта на рентген легенів або якийсь аналіз крові, то людині їх зроблять безкоштовно, бо за такі послуги сплачуватиме НСЗУ.
З початку 2020 року ця система має працювати в усіх лікарнях, але чи змінить такий підхід все? Звичайно, ні. Та сама лікарня стоятиме. Тому що неможливо ось так магічно водночас усі українські медичні заклади зробити супер-сучасно-європейськими на вигляд. Тому що потрібен час, адже всі ці роки майже не було інвестицій в лікарні.
Виконувач обов’язків міністра охорони здоров’я України Уляна Супрун (в центрі) під час відкритого спортивного тренування, присвяченого Всесвітньому дню здоров’я. Київ, 7 квітня 2017 року
– Зараз ці інвестиції є?
– Ми працюємо з областями, щоб вони визначилися, які заклади надаватимуть конкретні послуги. Від цього залежатиме постачання потрібної апаратури та інфраструктури: де зробити ремонт, а де необхідно просто з «нуля» побудувати нову лікарню. Бо іноді краще залишити старе, поки поруч добудовується нова будівля, у яку згодом перейде весь персонал. Так ми робимо зараз із «Охматдитом». У старому корпусі поки що діти лікуються, а тим часом поруч добудовується новий корпус, куди команда лікарів пізніше перейде. І кінець-кінцем буде нова сучасна лікарня, де надаватимуться всі необхідні послуги.
МОЗ має лише чотири лікарні, усе інше – у власності місцевої влади
Зараз є інші інвестиційні проекти, як в «Охматдиті». Але МОЗ насправді має лише чотири лікарні, усе інше – у власності місцевої влади. Національна служба здоров'я України буде платити за послуги, які надаються. Потрібно врахувати, що десь 50% всіх податків залишаються на місцевому рівні. І тепер розпорядження коштів іде через місцеву владу. Їм уже не потрібно платити за послуги, тому ми наполягаємо, що вони мають інвестувати гроші у свої лікарні.
– Фінансування онкохворих за ці роки змінилося?
– У 2015 році через закон Верховної Ради було передано закупівлю ліків і медичних виробів на державному рівні на міжнародні організації. На той момент був великий саботаж закупівель. І ми мусили дуже важко попрацювати, щоб упорядкувати всі процеси. Минулого року на зекономлені кошти МОЗ купив більше ліків. Тобто ми закупили все, що передбачали, але цей процес відбувався через міжнародні організації. Там за тендером ціни були нижчі, тож у нас утворився залишок і його витратили додатково на необхідні препарати.
У 2018 році було передбачено 709 мільйонів гривень на онкохворих дорослих, але завдяки тому залишку, ми додали ще 910 мільйонів гривень. І це разом понад 1,6 мільярда гривень. Крім того, минулого року ми покрили 100% потребу дитячої онкології, заявлену лікарнями по всій Україні. А в цьому році ми ще збільшили фінансування на 631 мільйон гривень – і це 100% потреба, що нам подали з регіонів.
– Тобто це не 100%, які необхідні взагалі для всіх українських онкохворих?
– Є група експертів – це найкращі лікарі, що займаються конкретною галуззю. Вони збираються та переглядають, які ліки найбільше використовуються в Україні, які кращі з них, а потім надають список нам, що саме треба закупити. Ми цей перелік надсилаємо в області, а звідти отримуємо замовлення, скільки необхідно таких препаратів. А саме за цими цифрами ми й закуповуємо препарати.
Це не означає, що в програмі для онкохворих передбачені всі можливі ліки. Ні, бо комусь потрібні ще антибіотики, чи якийсь інший препарат, і вони вже передбачені іншими програмами.
На онкохворих дорослих до нас виділяли до 20% їхніх потреб, а ми збільшили на 60-70%. Тепер є набагато більше ліків, які їм стали доступні. Крім того, зі зміною первинної ланки є безкоштовні скринінгові тести деякі, які можна надавати на рівні сімейного лікаря. Ми сподіваємося, що тоді виявити онкозахворювання можна буде на ранніх стадіях. І це важливо. Щоб не просто підтримувати людину ліками все життя, а виявити хворобу та вилікувати, щоб пацієнт зміг повернутися до нормального життя.
Уляна Супрун
В Україні є потреби щодо радіологічного лікування. І ця частина онкології розвинена на дуже низькому рівні в Україні. Ми маємо дуже застарілу апаратуру. Минулого літа приїхала велика делегація експертів, яка дивилася систему в сфері онкології в Україні: громадське здоров’я та здоровий спосіб життя, раннє виявлення, профілактика, хірургічне втручання, ліки, реабілітація і паліативна допомога. Вони зробили величезний аналіз. Чотири тижні перебуваючи в Україні, дивилися на наші онкоцентри, і лише в лютому ми отримали їхній звіт. Тепер перекладаємо українською мовою. І будемо на цьому ґрунтувати нову програму щодо лікування онкохвороб.
Ми маємо програму проти серцево-судинних захворювань, маємо неінфекційні хвороби в загальному ракурсі, але не мали окремої стратегії щодо лікування онкології.
– Але якісь зміни в лікуванні онкохвороб в Україні вже є?
– Звичайно. Ми почали змінювати нашу систему, не дочекавшись цих звітів, тому що знали, де вже потрібно виправляти ситуацію. Зараз закуповуємо більше ліків, працюємо з дитячими онкогематологами через «Охматдит», щоб створити мережу таких відділень в Україні, щоб не всі мусили їхати до «Охматдиту», а щоб були 5-6 центрів в регіонах і лише дуже складні випадки їхали до «Охматдиту».
– А чи є зміни у фінансуванні орфанних захворювань?
– 27% від всього бюджету на закупівлі ліків, а саме 6,8 мільярда гривень, заплановані на орфанні захворювання, тобто на таких пацієнтів ми заклали 1,5 мільярда гривень.
Взагалі в інших європейських країнах на людей з такими діагнозами виділяють близько 10% з бюджету. Але там дуже активні організації та благодійні фонди, що опікуються такими пацієнтами. Вони отримують ліки за дуже хорошими знижками від самих виробників. У нас же, навпаки, усі вимагають максимум від держави. І це проблема. Бо жодна країна у світі, навіть Швейцарія, не може 100% покривати всі потреби всіх пацієнтів.
Ми збільшили фінансування до 25%, а до нас і 20% не покривало. Бо розуміємо, що витрати людей із такими діагнозами дуже великі. На одного пацієнта може бути 1-1,5 мільйона гривень на місяць. І родини не можуть цього заплатити.
– З осені 2018 року в Україні у пологових будинках почали робити скринінги для дітей за шістьма напрямками. У європейських країнах тестів на генетичні патології налічується кілька десятків, а в США дітей перевіряють на понад 60 хвороб. Чи збільшиться кількість таких досліджень в Україні?
– Ми вже написали таку програму й подали на бюджет 2018 року, але, на жаль, у держави немає коштів, щоб покривати ці витрати. Бо потрібно витратити близько мільйона гривень, щоб провести такі дослідження. І це лише на одну дитину.
Якщо ми подивимося на загальний бюджет, який є в МОЗ, – то зараз це 3,2% від усього державного бюджету. Тобто там просто немає таких коштів. Як буде рости економіка України, як збільшиться бюджет МОЗ, то це буде однією з наших пріоритетних програм.
Ми зараз працюємо з організацією неонатологів в Польщі, які вже приїжджали до України, дивилися наші неонатальні та перинатальні центри, навчали наших лікарів, ділилися досвідом, щоб збільшити доступ вагітним жінкам до якісних послуг.
Насправді дуже багато різних хвороб та діагнозів можна виявити ще до пологів, але, на жаль, у нас це дуже рідко відбувається. Тому зараз ми говоримо про те, щоб з'єднати пологові та неонатальні центри. Якщо жінка народжує дитину й малечі необхідна операція, щоб не треба було їхати «швидкою» до якоїсь лікарні на перевірку. Чи взагалі везти з регіону до спеціалізованої лікарні та втрачати 2-4 дні. Усе має досліджуватися й аналізуватися на місці, щоб було своєчасно.
Ми хочемо поєднати в одну програму і вагітність, і пологи, і неонатологічний центр. Бо все має бути споріднено в одному ланцюгу. Мусимо організувати цей ланцюг так, щоб від превентивного до операційного моменту і далі все відбувалося без перепон.
– Стосовно «нетерплячок» – передчасно народжених дітей. Постійно у соціальних мережах бачимо пости, в яких збирають гроші на обладнання для таких маленьких пацієнтів. Їхні життя можна врятувати, якщо у лікарні буде вся необхідна апаратура. Але з цим в українських лікарнях серйозна проблема. Чи є в планах програма, яка б вирішила це питання?
– Це знову ж питання про інвестиції. У нас вже є 11 перинатальних центрів по всій Україні. Їхні лікарі навчені, пройшли додаткове підвищення кваліфікації, бачили, як працюють в інших країнах. Зараз в Україні перинатальні центри співпрацюють по цілій країні. Неонатологи мають свою мережу лікарів, які працюють над удосконаленням всеукраїнської системи. У нас так було з кардіологами. Експерти подали, що саме їм потрібно, щоб рятувати життя людей, а ми вже крок за кроком почали робити інвестиційні проекти. Частково купуємо ангіографи за державні кошти, частково – за місцеві. Це апарати, які рятують життя людям з інфарктами. Крім того, стентування безкоштовне. Тобто ми почули, що потрібно було кардіологам, і почали це втілювати. Тепер так співпрацюємо з неонатологами. Причому самі лікарі працюють над цією програмою, бо в них є статистика – цифри народжених щороку, кількість передчасно народжених, динаміка регіонів, куди потрібно інвестувати гроші. Тобто не «всім купити», бо «має бути», а точечно й ефективно.
Нещодавно на рівні держави закупили для «Охматдиту» спеціальні автомобілі, щоб була можливість поїхати забрати дитину й привезти її до лікарні. Це просто неможливо, щоб все необхідне обладнання було в кожному пологовому будинку, коли немає програми
– Ухвалено закон про трансплантацію органів. Було перенесено майже на рік дату запуску цієї програми. Що вже зроблено для розвитку трансплантації в Україні?
– Перше – єдина державна інформаційна система трансплантації – це база з усією необхідною інформацією про розташування донора та пацієнта, що потребує трансплантації, стан його здоров’я та результати досліджень.
Ми вже купили готовий реєстр донорів кісткового мозку. А інші реєстри потрібно буде робити самостійно і, звичайно, створити систему, яка буде поєднувати їх. Це не щось таке, що можна взяти й купити в іншої держави, бо всюди свої закони та вимоги до захищення системи, конфіденційності.
Дуже важливо, щоб спочатку були вакцини, а вже потім давати інформацію – потрібно вакцинуватися. Мені важко зрозуміти людей, які виступають проти щеплення. Надаємо факти, докази, і люди все рівно переконані, що вакцина небезпечна. В Україні ми вакцинували 1,5 мільйона людей і з них «нуль» смертей. А від кору померло 37 людей, і це зі 100 тисяч людей, які захворіли. Ось і подивіться на статистику.
Спочатку в школи не повинні були допускати невакцинованих дітей. Але виявилось, що 50% довідок про вакцинацію «липові». Дуже сумно, що і лікарі їх видали, і батьки купили. Пропонуємо таким людям все ж таки зробити щеплення. Говоримо: «Ми не будемо запитувати, чому у вас є довідка, а щеплення – ні. Закриваємо на це очі. Головне, що все ж таки ви вирішили вакцинуватися».
А ці нереальні страшилки й жахи, які розповідають про вакцинацію! Вони ж не відповідають дійсності, але люди вірять.
– Як з цим боротися?
– Критично мислити. Не емоційно! Подивитися на факти та проаналізувати. Коли починали людей вакцинувати у 1960-х роках, а Україну – в 1970-х, то ніхто навіть не думав, що це погано. Тоді знали наслідки тих хвороб, своїми очима бачили. Зараз я думаю, люди просто забули, наскільки ці наслідки жахливі.