Це одразу стало подією для ЗМІ, політиків, експертів та міжнародної спільноти і сьогодні виникає все більше запитань, чи не знаходяться наші сусіди на шляху українського Майдану?
Аби не висувати конспірологічні версії та кружляти навколо різних теорій, зосередимось на фактах, які можуть дати відповідь на питання важливості протестів у Мінську та Росії для України.
Отже, перший факт – це синхронність таких протестів. Якщо у Білорусі 25 березня традиційно відзначається День Волі, то у Росії дещо інша ситуація. Так, спочатку був фільм Навального про корупцію Дмитра Мєдвєдєва, що й став поштовхом до заклику взяти участь у акціях проти корупції російських чиновників. З огляду на це, виникає питання: чи не спеціально були організовані російські акції таким чином, аби пройти в одні й ті ж самі дні, що і протести в Мінську? Якщо це так, то або вони були організовані самою російською владою, або ж Навальний хотів продемонструвати, що не тільки одна Росія встає проти корупції та свавілля автократичних лідерів.
Факт другий. Російська та білоруська влада використовувала одні й ті ж самі методи зачистки та розгону акцій. Силовики не цуралися затримувати ані жінок, ані людей похилого віку. Все відбувалося досить швидко та професійно, жорстко і без жодного натяку на права людини та демократію. Тобто, і Путін, і Лукашенко чітко намагалися показати, що в їхніх країнах не пройде український сценарій. А той, хто виступає проти влади – однозначний ворог, якому місце тільки у в'язниці.
Факт третій. З високою ймовірністю дані акції протесту не будуть мати стихійного продовження. Силовики виконали свою головну роль – люди бояться не так за себе, як за своїх близьких та рідних. Тому наразі говорити про початок революції у Білорусі та Росії занадто рано.
Факт четвертий. Олександр Лукашенко поставив себе у патову ситуацію. З однієї сторони нещодавно відкритий для нього Захід не схвалить такі дії білоруського президента. З іншого боку, активність опозиції та її наміри й надалі продовжувати протести можуть бути використані Росією як привід для вводу військ на територію Білорусі з метою захисту сусідньої держави та російськомовного населення. Тобто, так, як це було три роки тому в Україні. Якщо так станеться, для України зростатимуть ризики російського вторгнення ще й з території Білорусі.
Факт п'ятий. Навальний, чомусь, на роль головного корупціонера в Росії обрав не Путіна, не Шойгу, не Сєчіна, а Мєдвєдєва. Це дозволяє говорити про замовний характер таких акцій, адже усі біди в Росії йдуть не від прем'єр-міністра, який навіть будучи президентом РФ не мав права вирішального голосу. Отже, або відбувається міжкланова боротьба в оточені Путіна, або влада руками того самого Навального намагається випустити протестний пар та спрямувати його у "правильне русло".
Україна має зробити ряд висновків з таких акцій протестів
Перш за все ми маємо усвідомити, що ані білоруси, ні росіяни наразі не спроможні на те, що зробили ми – українці, під час Революції Гідності. Вони інші ментально та культурно і залишаються частиною радянської імперії. Ми ж вже крокуємо у напрямку громадянського суспільства, а це – одна з важливих ознак демократії.
По-друге, чим небезпечнішою буде ситуація всередині Білорусі та Росії, тим вищим буде ризик введення надзвичайного стану в цих країнах. Крім того, можна говорити і про те, що Путін буде штучно загострювати ситуацію на Донбасі, аби перекинути увагу росіян на події в Україні.
Таким чином, не варто сподіватися, що прості росіяни та білоруси зроблять за нас нашу ж справу. Тим паче, що більшість з них, все ж таки, дотримуються тієї думки, що "Крим наш". Саме це і потрібно знати, коли нам намагаються нав'язати думку про добрих росіян і поганого Путіна.
Крім того, українцям варто менше розпилювати свою увагу та сили на події у сусідніх країнах. Адже у нас самих проблем не менше. Так, краще зосередитись на вибухах боєприпасів у Балаклеї, на ситуації в зоні АТО, на позиції МВФ щодо надання чергового траншу. Потрібно зрозуміти, що одними своїми бажаннями та гіпотезами нам не змінити внутрішню ситуацію в Росії. Треба працювати на результат всередині України і це дасть набагато більше дивідендів, аніж розмови про події в РФ та Білорусі.