Ми вперше стикнулися з новою війною, де розвиток подій в інформаційному просторі грає таку ж важливу роль, як і на полі бою. В умовах сьогодення діє таке правило: якщо я своєчасно не отримаю інформацію від своєї сторони, то я її обов'язково знайду в противника. Але яку?
Суспільство тільки вчиться фільтрувати інформацію, відрізняти фейки від правди, розвінчувати міфи. Але разом з ними і вдосконалюються ті, хто їх створює. Тож, мабуть, чи не найпершим завданням усіх свідомих громадян України буде допомога решті населення у формуванні справжньої реальності держави. А вислів "хто не знає минулого – той немає майбутнього" має стати девізом кожного українця.
Американські науковці Рой Баумайстер та Стівен Гастінгс свого часу написали цілу розвідку про те, якими засобами відбувається переінакшення колективної пам'яті про минуле. Вони згадують багато різних прийомів, які допомагають змінити історію та повірити в неї. Серед прийомів, використовуваних Росією проти України, найчастіше зустрічаються такі як оминання (замовчування та уникання згадок неприємних фактів історії), фальшування (підробка доказів) та звинувачення ворогів (мета – приписування ворогові власного безчестя).
Вже зараз на Донбасі терористи вчать школярів переписаної історії України. В підручниках, які привезли з Росії, немає згадок про терор СРСР в часи правління Сталіна, не розповідається про штучно організований Кремлем Голодомор 1932-1933 років, так само як про надзвичайну жорстокість на східному фронті в Другій світовій війні.
Друга світова війна взагалі спотворена цілими сторінками та розділами історії. Так як міфи про війну колишню сьогодні є потужною зброєю російського агресора, ми починаємо їх "розміновувати".
У книзі "Війна і міф. Невідома Друга світова" під номером 10 розвінчується міф, що в 1941-му Радянський Союз не готувався до війни.
Факти, що спростовують міф неготовності до ведення бойових дій СРСР, а також повну неочікуваність нападу Німеччини:
1. У 1941 році СРСР – найбільш мілітаризована держава в світі. Перед війною в Радянському Союзі виховувася культ збройних сил.
До 1941 року збройні сили СРСР лавиноподібно збільшили завдяки введенню з 1 вересня 1939 року загального військового обов'язку. Витрати на армію у 1941 році зросли до 43% від видаткової частини бюджету. Особовий склад збільшився більш ніж у 2,5 рази – з 1 мільйона 943 тисяч у 1939 році до 5 мільйонів 700 тисяч у червні 1941 року.
2. Наказ про створення фронтів (Північного, Північно-Західного, Західного, Південно-Західного та Південного), що були сформовані у перші дні війни, а деякі навіть 20 червня. Рішення на створення фронту не приймається за кілька годин, ба, навіть днів. Це кропіткий процес планування, котрий може тривати тижні, навіть місяці. Тому факт створення фронтів в 20-х числах червня місяця вказує на те, що плани з нападу на Німеччину розроблялися і пропрацьовувалися заздалегідь.
3. Жоден з відомих на сьогодні документів 1940-1941 років, у яких містяться радянські плани можливої війни з Німеччиною, немає планів стратегічної оборони – лише наступальної війни. Натомість відомі документи, в яких розроблялися плани нападу СРСР на Третій Рейх:
- доповідна записка наркома оборони СРСР і начальника Генерального штабу РСЧА до ЦК ВКП(б) і В. Молотову "Про основи стратегічного розгортання ЗС СРСР на заході і сході" від 16.08.1940;
- аналогічна записка від 18.09.1940;
- доповідна наркома оборони СРСР і начальника ГШ РСЧА для ЦК ВКП(б), Сталіна, Молотова "Про стратегічне розгортання ЗС СРСР на 1941 рік" від 5.10.1940;
- записки начальника штабу Київського особливого воєнного округу, згідно з рішенням Ради Південно-західного фронту (термін "фронт" вжито за півроку до війни) про план розгортання на 1941 р. від грудня 1940 року;
- директива наркома оборони СРСР і начальника ГШ РСЧА командуючому військами Західного особливого воєнного округу на розробку плану оперативного розгортання військ округу, квітень 1941 року;
- "Міркування про план стратегічного розгортання ЗС СРСР у разі війни з Німеччиною та її союзниками" від 15.05.1941, підготовлені Георгієм Жуковим за участю Семена Тимошенка й Олександра Василевського. Цей документ вартий короткого цитування: "Головний удар силами Південно-західного фронту нанести у напрямку Краків, Катовіце, відрізаючи Німеччину від її південних союзників".
Ці факти не згадуються в жодних російських підручниках з історії. І не дивно, адже пропагандистська машина Кремля працює зовсім в протилежну сторону. І історичні вимисли разом з застосуванням грубої сили – лише допомагають виправдовувати загарбницькі цілі і дії Путіна.