5 вересня 2017 року президент РФ Путін заявив, що наявність миротворців ООН на Донбасі пішла б на користь вирішенню конфлікту на сході України, проте миротворці повинні перебувати на лінії розмежування "і не на жодних інших територіях".
Заява Путіна про так звану миротворчу місію на сході України – не капітуляція перед Заходом. Це програш МЗС України, який не зміг прорахувати можливих наслідків заяви Порошенка про звернення до ООН щодо введення такої місії. В Москві зіграли на випередження.
Нагадаю, до Путіна президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв заявив про те, що Казахстан готовий сприяти вирішенню конфлікту на Донбасі. У своїй заяві Назарбаєв підкреслив, що зі свого боку Казахстан, "вірний своїй миротворчій місії, вносить свій внесок у вирішення складних світових проблем у міру своїх сил і можливостей".
"Казахстан зробив чималі кроки і готовий сприяти і далі діалогу з вирішення кризи на сході України. Ми закликаємо сторони цього конфлікту знайти шляхи її подолання", - заявив президент Казахстану.
Тобто закидалася думка про те, що якщо Україна не хоче бачити росіян або білорусів у складі миротворчого контингенту, то Казахстан як нейтральна країна, яка неодноразово підтримувала Україну, готова взяти участь у цій місії.
До того ж, як правило, в миротворчих місіях ООН здебільшого беруть участь азійські чи африканські держави. Тому, до речі, не відповідають дійсності заяви, що у випадку прийняття рішення про миротворчий контингент, там будуть виключно країни НАТО.
З іншого боку,проблеми Казахстану з Росією, яка фактично зазіхає на частину його території, і є важелем впливу Москви на Астану. Тому, вочевидь, заява Назарбаєва не випадкова. І це була перша ластівка.
Крім того, друга причина – Путін вчасно скористався суперечностями в поглядах на війну на Сході України між США і ЄС. Як відомо, нещодавно канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Еммануель Макрон заявили, що обидві сторони конфлікту не дотримуються взятих зобов’язань щодо відведення важкої техніки і припинення обстрілів.
Третій фактор появи заяви саме зараз, це те, що в жовтні спливає трирічний термін дії закону України про особливий характер самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей. І четвертий, головний – готується до внесення в Раду законопроект про реінтеграцію ОРДЛО, де Росія буде названа країною-окупантом.
Якщо парламент ухвалить закон про реінтеграцію, це означатиме, що відповідно до Женевських домовленостей Росія бере на себе всі зобов’язання щодо соціально-економічного забезпечення цих територій. Варто нагадати, що тільки "Газпром" незаконно постачає газу в ОРДЛО на 1,5 мільярди доларів. І "Газпром" наполягає на оплаті Україною цих рахунків. Зі свого боку Україна виділяє приблизно 60 мільярдів гривень на пенсійне забезпечення і на постачання води і світла. Тобто, у разі визнання РФ країною-агресором, всі ці витрати ляжуть на російську економіку. А цього в Росії не можуть допустити.
При цьому, підступність "миротворчого" плану Путіна в тому, що Путін відкидає саму ідею про введення миротворців, висуваючі дві вимоги: миротворці мають перебувати виключно на лінії розмежування та рішення про введення не може бути ухвалено "без прямого контакту з представниками самопроголошених республік "ДНР" та "ЛНР". Тим самим Путін демонструє, що це суто внутрішній український конфлікт, а не зовнішня агресія з боку РФ.
Під час телефонної розмови з канцлером Ангелою Меркель Путін погодився на те, щоб забезпечення охорони спостерігачів ОБСЄ ООН-івцями здійснювалося не тільки на лінії зіткнення після розведення сил і засобів обох сторін, але і в інших місцях, де СММ ОБСЄ проводить свої інспекційні поїздки. Утім, в розмові не порушувалося питання щодо розміщення миротворців вздовж проблемної ділянки українсько-російського кордону, як на тому наполягає українська сторона.
Тактичний виграш Росії в тому, що Путін випередив Порошенка, вносячи в Радбез ООН свій проект резолюції про миротворчу місію. І Україні, яка не є постійним членом Радбезу, буде важко переконати постійних представників у тому, що ми бачимо інший формат місії.