«Я кайфанула»: чому сезон-2025 став переломним
Левченко називає 2025-й «особливим і довгим» сезоном: він почався для неї ще у квітні й завершився у вересні. Головне відчуття — полегшення від того, що знову з’явилася стабільність. Вона пояснює: на певному етапі кар’єри спортсмена складно здивувати, але цього разу сезон приніс саме емоційне «видихнути».
У розмові також згадується, що після тривалого періоду без двометрових стрибків (у 2021–2024 роках) Юлія у 2025-му знову подолала позначку 2,00 м, виграла чемпіонат України й кваліфікувалася на чемпіонат світу в Токіо, де посіла п’яте місце у фіналі. Для неї це — не просто результат, а особиста перемога над кризою.
Читайте також: Пляжний теніс: як молодий вид спорту став світовим трендом і чому Україна серед лідерів
Публічність, очікування і пост, який «закрив питання»
Левченко розповіла, що її емоційний допис у соцмережах був відповіддю на хвилю запитань: «чому не виходило», «що змінилося», «які секрети». Вона підкреслює: «секретів» як таких не було — радше накопичений досвід і потреба сформулювати одну чесну відповідь замість десятків пояснень.
Окрема лінія — віра. Юлія прямо говорить, що у складні періоди обрала для себе шлях молитви як спосіб повернути спокій і рівновагу. Вона не нав’язує цей підхід, але називає його особистим «рецептом», який допомагав проходити нестабільність.
Специфіка стрибків у висоту: «ти включаєшся і виключаєшся одночасно»
Зі слів Левченко, стрибки у висоту — це спорт постійних перемикань. Атлет довго перебуває в секторі, але працює не безперервно: спроба — очікування — аналіз — знову спроба. Саме тому психологічний стан перед стрибком критичний: важливо тримати себе в «оптимальному емоційному коридорі».
Вона реагує і на популярний стереотип, що «вам легше, бо є три спроби»: якщо спортсмен не готовий — хоч «десять спроб дай», це не змінить картину дня. Готовність, за її словами, визначається загальною підготовкою, а не кількістю шансів.
Про конкуренцію: не «злість», а «азарт»
Важливий акцент інтерв’ю — ставлення до суперниць. Левченко визнає, що в будь-якому спорті є конкурентна напруга, але в неконтактних дисциплінах немає сенсу «спалювати енергію» на злість. Її позиція: конкуренція має підживлювати азарт, а не перетворюватися на неконтрольований гнів.
Юлія також згадує досвід спілкування з австралійкою Ніколою Оліслагерс, яка ініціювала зустрічі спортсменів на релігійні теми під час виїзних турів. Для Левченко це стало несподівано корисним досвідом: у такому колі титуловані атлети відверто говорили про страхи, сумніви й внутрішні конфлікти — і це знімало відчуття, що ти проходиш кризу «один на один».
«Я зробила першу баранку в житті»: що сталося на Олімпіаді-2024
Найрезонансніший фрагмент інтерв’ю — зізнання про Париж-2024. Левченко каже, що вийшла в сектор і фактично «одразу покинула його», назвавши це першою «баранкою» у кар’єрі. Причину формулює не як одну подію, а як суму факторів: сезон не складався, бракувало відновлення, тиснув внутрішній «груз відповідальності», а головне — вона не зробила паузу тоді, коли організм і психіка цього потребували.
Юлія також зізнається: після відбору на Олімпіаду на чемпіонаті України вона не хотіла їхати, але її переконували, що відмова може залишити «незакрите питання». Вона погодилася — і постфактум визнає: інколи рішення «не їхати» може бути нормальним і здоровим, якщо відчуваєш, що «не ок». При цьому вона наголошує, що на неї не тиснули ані федерація, ані близькі — тиск був внутрішнім: «треба, треба, треба», який і довів до вигорання.
Токіо-2020, ковід і «відкладені наслідки»
Говорячи про Олімпіаду в Токіо, Левченко нагадує: тоді її результат був найкращим серед трьох Ігор (восьме місце), хоча сезон також був непростим. Вона описує власний досвід COVID-19 як такий, що спочатку минув відносно легко, але наслідки проявилися пізніше: проблеми зі сном, панічні стани, реакції організму, які прийшли «через пів року». Її висновок простий: навіть якщо хвороба не виглядає важкою в моменті, організм може «віддати» ціну пізніше.
Допінг-контроль і ліки: «відповідальність завжди на атлеті»
Окремий блок розмови — про обережність із медикаментами. Левченко підкреслює: у правилах чітко прописано, що спортсмен несе відповідальність за все, що потрапляє в організм. Список заборонених речовин оновлюється щороку, а ризики бувають неочевидними — іноді проблема не в «допінгу», а в компонентах, які трактуються як маскувальні речовини. Тому її підхід — максимум самоконтролю, перевірок і мінімум випадкових рішень.
Що далі: тренерство, досвід і нова зрілість
Наприкінці інтерв’ю Юлія говорить, що їй цікаво спробувати себе в тренерській ролі, хоча зараз вона залишається у статусі чинної спортсменки. Вона визнає: повноцінне тренерство потребує окремого фокусу, але «зачатки» до цієї роботи в неї є — і вона отримувала такий зворотний зв’язок від своєї тренерки.
Лейтмотив розмови зводиться до однієї думки: спортивний результат — це не лише техніка і фізика, а ще й мистецтво вчасно зупинитися, відновитися і не плутати «треба» з реальними потребами організму. Сезон - 2025 для ЮліїЛевченко став підтвердженням: повернення можливе, якщо змінюється не тільки стрибок, а й ставлення до себе.
Читайте також: Олександр Хацкевич різко розкритикував арбітра Дениса Резнікова після матчу «Рух» – «Полісся»: «Арбітр знищив футбол»