А взагалі, з приводу цієї огидної історії з паном Міхеїлом, я вам зараз адын умный вэш скажу – і можете ображатися, урочисто викреслювати мене із платіжної відомості Управління державного порохоботства, тощо...
Так от. Усього цього не сталося б і не могло б статися, якби пан президент керувався в своїх кадрових рішеннях (а почасти – й в ключових!) принципом професійної придатності замість принципу особистої відданості.
Досвід десятків країн та десятків поколінь свідчить, що особисте знайомство з "номером першим" та особиста відданість йому ж (байдуже, про кого мова – хоч про президента, хоч про короля, а хоч про керівника компанії) – навіть у середньостроковій перспективі не виправдує себе в плані якісного виконання роботи.
Більшість особисто відданих або особисто знайомих не можуть виконувати завдання, які мають виконувати. Про це, дідько його забирай, знав навіть проклятущий Адольф Алоїзович, який висував до командування Вермахта ненависних йому особисто генералів (того ж Гудеріана).
Петро Олексійович же відомий саме недовірою до "чужих": він може призначити на ту чи іншу посаду бодай людину, якій просто фізично несила виконувати свої обов'язки, але – свою, знайому. Тож і з Саакашвілі вийшло саме так. Вони один одного, як сам Порошенко зазначав, знають із студентських років, тому – ось тобі, друже, паспорт, а ось тобі – Одеська область.
Його попереджали ще в 2015-му році, що буде зле. Але попереджали "не свої" – отже, чого до них дослухатися? А тепер – маємо, що маємо.