Історичний фундамент претензій
Китайські автори регулярно апелюють до подій ХІХ століття, коли імперія Цін втратила близько 900 тисяч квадратних кілометрів територій на користь Московії. Йдеться про землі, передані за Айгунським договором 1858 року та Пекінською угодою 1860-го, підписаними в період глибокої внутрішньої кризи Китаю. У Пекіні ці договори часто трактують як нерівноправні та нав’язані силою.
Особливу увагу китайські тексти приділяють містам і регіонам, що мають історичні китайські назви. Владивосток у китайських джерелах фігурує як Хайшеньвей, Хабаровськ — під іншими традиційними топонімами. У 2023 році Міністерство природних ресурсів КНР офіційно зобов’язало використовувати на картах подвійні назви — московитські та китайські, що стало сигналом про «незакритість» територіального питання.
Читайте також: Китай нарощує запаси нафти на тлі падіння світових цін: що це означає для ринку
Економічна колонізація замість танків
У китайських аналітичних статтях Далекий Схід Московії описується як «валіза без ручки» — регіон із колосальними ресурсами, але слабкою демографією та обмеженими можливостями розвитку для Кремля. Саме тут, за логікою Пекіна, і відкривається простір для тихої експансії.
Китай уже став ключовим економічним партнером Московії:
- КНР отримує до 20% свого імпорту нафти з московитських родовищ;
- газопровід «Сила Сибіру» та підготовка «Сили Сибіру-2» прив’язують енергетику Московії до Китаю на десятиліття;
- понад 90% іноземних інвестицій у Далекосхідному регіоні надходять саме з КНР.
Окремий напрям — лісозаготівля. За даними, що циркулюють у китайських і регіональних джерелах, сотні китайських компаній працюють у Сибіру та на Далекому Сході, значна частина експорту деревини має ознаки нелегальності. Також китайські структури орендують сотні тисяч гектарів сільськогосподарських земель на десятки років.
Демографічний фактор і асиметрія сил
Ключовим аргументом у китайських публікаціях є демографія. Населення Далекосхідного федерального округу Московії — близько 8 мільйонів осіб і продовжує скорочуватися. По інший бік кордону — понад 90 мільйонів мешканців північно-східних провінцій Китаю.
У цій асиметрії Пекін бачить не лише економічну, а й стратегічну перевагу. Китайська модель передбачає не пряму анексію, а створення повної залежності: інвестиції, інфраструктура, довгострокові контракти, контроль над логістикою та ресурсами.
Стратегія «без анексії, але з контролем»
У китайських матеріалах прямо зазначається, що військовий сценарій є малоймовірним і небажаним. Натомість ставка робиться на економічне поглинання та поступову зміну балансу впливу. У разі ослаблення або розпаду Московії Пекін залишає за собою можливість діяти жорсткіше — вже з позиції фактичного господаря регіону.
Аналітики в КНР наголошують: Далекий Схід має ключове значення для ресурсної безпеки Китаю, і втратити контроль над цими територіями він не може. Тому нинішня стратегія — це гра «в довгу», де замість танків використовують гроші, інфраструктуру та залежність.
Висновок
За логікою, яку відкрито обговорюють у китайських публікаціях, питання полягає не в тому, чи зміниться статус Далекого Сходу, а в тому, коли і в якій формі це станеться. Економічна колонізація регіону вже триває, і Кремль має дедалі менше інструментів, щоб їй протистояти. Формально території можуть залишатися під контролем Московії, але фактично — дедалі більше інтегруються в орбіту Китаю.
Читайте також: Пляжний теніс: 25 фактів, які змінять ваше уявлення про цей вид спорту