Ця вічно миролюбива публіка піднімає подібний ґвалт і вереск майже завжди, коли хоч хтось починає робити тут щось реально корисне. Реально боротися із впливом ворога усередині нашої країни. Із його постійною тотальною пропагандою. Із багатотисячною внутрішньою п'ятою колоною.
"Нормальним" цивільним мирним людям дуже подобається популярний термін "гібридна війна" тільки тоді, коли він означає для них війну десь далеко і спокійний повноцінний мир тут – в усій іншій частині країни. Навколо них. Насправді ж "гібридна війна" означає війну абсолютно скрізь. На всій території і в усіх сферах життя держави. На фронтах і в тилах. На концертних сценах і спортивних стадіонах. В телевізорах і соціальних мережах.
Але багатьом "нормальним" геть не подобається, коли хоч якось трошки воювати заради ж їх подальшого миру і спокою починають в їх повсякденному житті. В їх нібито мирному звичному світі.
Вони постійно повторюють нам про "без політики". Кажуть, що "спорт і мистецтво мають бути поза політикою".
І мистецтво справді є поза політикою. Але воно є значно важливішим за будь-яку політику. Воно значно ближче до справжнього життя і відвертих людських почуттів. І тому, дуже часто має значно більший вплив за політику.
Так само і війна вже є вищою за політику. Після перших пострілів саме війна, а не політика, починає визначати й диктувати первинні умови й правила.
Мистецтво ж є невід’ємною частиною сьогоднішньої війни. Саме тієї, яку зараз модно називати "гібридною".
В усіх війнах і протистояннях завжди було прийнято значно більше поважати того ворога, який відкрито й чесно проявив свою позицію. Ворогам, які відкрито воювали із зброєю в руках, зберігали життя і брали їх у полон. Зрадників, колабораціоністів і ворожих агентів, які намагалися маскуватись під своїх, але працювали на користь ворога, вішали і розстрілювали майже у всі часи та в усіх державах.
Ми теж маємо з більшою прискіпливістю і увагою ставитись саме до внутрішніх ворогів. До тих, які наче "свої". Або ж до потенційних внутрішніх ворогів. Тих, які "ще не визначились". Які під час війни, що триває вже багато років, нібито "зберігають нейтралітет". Адже такі вороги значно більш небезпечні.
Саме до останнього розряду й належать усі "українські" спортсмени, актори і співаки, які досі "не визначились" зі своєю позицію. Які досі не можуть сказати нам нічого чіткого і замість того тільки намагаються продовжувати витися, як вуж на сковорідці.
Публічні діячі, які досі ще на четвертому році війни не окреслили стосовно неї якусь чітку позицію, не висловили позиції стосовно наших територій, нашої Незалежності і нашої державності, що б там вони казали, вже точно ніяк не можуть бути нам друзями. А якщо не друзями, тоді ким?