Постійні кивання на Москву і обзивання "агентами Кремля" давно вже не тільки не лякають, не спокушають і не збуджують, але вже навіть і не дратують. Вони все більше викликають презирливу посмішку.
Батальйонам політтехнологів, писарів і речників варто давно вже пора змінювати стратегію просто щоб не виставляти своїх хазяїв на посміховисько. Але в них традиційно немає для того ані розуму, ані бажання.
За декілька років підступною підривною діяльністю Путіна стали пояснювати абсолютно все. Цією діяльністю стали таврувати будь-що. Намети й протести. Опозицію й злочини. Будь-яку критику в політичних колах і соціальних мережах. Невдоволення поганою роботою комунальних служб, високі тарифи та інші розмови на кухнях.
Агентами Кремля за цей час з однаковим успіхом стали учасники бойових, що захищали від ворога Донецький аеропорт, дійсно проросійські ватні політики, або діячі і звичайні пересічні громадяни, що зовсім випадково перейшли дорогу не в той час і не в тому місці. Здавалося б, впливом таких агентів вже незабаром почали б пояснювати літню спеку, зимовий мороз і всенародне осіннє психіатричне загострення.
Але врешті-решт маразм дійшов до того, що фактором "агентів Кремля" нас вже почали тролити із-закордону. Втікачі і відверті українофоби на зразок Шарія чи Олійника, просто насміхаючись над нами, закидують нам примітивні інформаційні гачки. І ці гачки з радістю одразу ж підхоплюють наші прес-служби, журналісти та інші державні діячі.
За декілька років в умовах війни ми докотились до того, що на вищому державному рівні підхоплюємо і транслюємо фейки і закиди від тих, кого офіційно визнаємо і позначаємо як ворогів. І, власне, це й все, що варто знати про рівень нашого інформаційного спротиву в цій гібридній війні.