Вже звично й очікувано восени воно ділиться на декілька приблизно однакових груп із різними поглядами, принципами, баченням і планами порятунку або розвитку країни. Протистояння між ними є показовим. Хоч зазвичай і відбувається здебільшого в соціальних мережах, а не на вулицях.
І якщо ще декілька років тому суспільство в широкому масштабі розколювалось на два великі табори за вподобаннями зближення чи віддалення від Росії, на що довгими роками умисно й мотивувала, й мобілізувала нас практично кожна діюча влада, то зараз подібних груп стало набагато більше.
Але найсумніше й найнебезпечніше в тому, що проросійська і ватна група й надалі залишається з часів Майдану більш-менш стійкою і стабільною. Колотися, ділитися і дробитися на все більшу кількість все дрібніших і дрібніших груп продовжуємо тільки ми.
Підтвердженням цього стає кожна нова політична чи суспільна подія. Кожен новий резонанс. Ми давно вже більше дискутуємо і сперечаємось між собою за "правильність", чи "істинність" стратегій подальшого розвитку подій, ніж з самим ворогом. В той час, поки він тільки все більше нарощує сили, ми поступово перемагаємо один одного.
Але хаотична демократія в часи визначних історичних подій і шансів – справа не для українців. Власне, у часи ризиків для існування держави і народу вона не підходить ні для кого. Її варто було б залишити на якесь оптимістичне мирне майбутнє. Проте, часу на розуміння цього залишається все менше і менше.