Це смакові переваги, звички, ставлення до їжі та процесу споживання харчів.
Хоча легше сказати, що було точкою відліку цих змін - літо 2014 року для тих, хто провів його в місті. А потім, коли бюджетники не отримували заробітну платню до березня, стільки ж не платили пенсії та соціальні виплати, кожен викручувався як міг.
Супи з тушонки, в кого була можливість нею розжитися, пошук звичних продуктів, хоча частіше - пошук грошей, аби щось купити.
Найвразливішою групою виявилися пенсіонери. Ще більше постраждали ті, хто є одинокими пенсіонерами. Для таких були відкриті спеціальні їдальні, в яких один раз на день можна було отримати порцію першої або другої страви і хліб.
Суп з тушонкою чи макарони з тушонкою. Наявність тушонки швидше вгадували, але хліб був справжнім.
Такою їжею харчувалися тоді шість днів на тиждень ті, хто не мав нічого іншого. Якщо цю порцію розтягувати, її вистачало на два рази.
Здавалося б, які можуть бути з такою порцією спекуляції? Але ж ні! Через певний час з'явилися вимоги отримувати їжу за довідкою про кількість мешканців, і їжу стали отримувати суворо за кількістю членів сім'ї.
Зазвичай в багатогодинних чергах стояв один, найспритніший член сім'ї. Він брав із собою каструлю чи банку, займав чергу за кілька годин до початку роздачі та витримував всі тяготи такого випробовування.
Багато хто не витримував - втрачали свідомість в чергах від недоїдання, стресів, загострення хвороб. Були й випадки смертей. Але частіше люди сварилися до взаємної ненависті, проклять і, якби були сили, до вбивства за цю порцію каші... І дуже часто ненависть була адресована працівникам таких їдалень.
Основне питання в тому, чому так мало тушонки в порціях, якщо скрізь говорять, що всю гуманітарну допомогу направляють в соціальні їдальні...
І після чергового скандалу їдальня висувала свої вимоги: насипати тільки на одного члена сім'ї і тільки з банки, яка закривається кришкою...
Хто ходив до таких їдалень весь час, розумів, що бумеранг з питанням про тушонку обернеться чимось гіршим для людей в черзі, а сама тушонка буде відчуватися лише кілька днів після скандалу, а згодом буде все як і до того.
І досі пенсіонери - найвразливіша група в плані харчування.
Багато пенсіонерів купують собі курячі каркаси на супи та курячі шиї на плов. Рідше - спинки, з яких можна приготувати й перше, й друге. Страви з курячого фаршу найрозповсюдженіші. Ще - білоруські сарделі, тому що вони в два рази дешевші за місцеві сосиски.
Замість масла - маргарин чи спред, а сметана суворо по ложці в борщ. Але навіть при такому режимі тотальної економії грошей не вистачає, і багато хто економить на хлібі, купуючи уцінений прострочений хліб зранку в супермаркетах.
Він коштує третю частину від повної вартості й за ним завжди черга. Дрімати не можна - охочих купити уцінений товар завжди більше, ніж його кількість.
Моя приятелька крім пенсії отримує ще й зарплату. Вона добре розуміє, що вона - щасливчик на тлі інших. Але навіть їй грошей вистачає лише на дуже скромне харчування і не більше.
А ще - фрукти, гриби, зелень та овочі нам везуть через станичанський міст. Так, буквально все, що є на прилавках овочевих рядів, приходить до нас зі Станиці.
Здавалося б, пучок кропу чи петрушки лише за 10 рублів (5 грн.), кінза вже за 50 рублів (25 грн.), огірки - до 200 рублів за кілограм (100 грн.).
І якщо брати ці ціни окремо, вони здаються не такими вже й високими, але кожен похід на ринок виливається як мінімум в 500 рублів. І це, звичайно, стрес.
Півкілограма сметани, стільки ж сиру, вершкового масла та дитячий десерт потягнуть на 480 рублів (240 грн.) для мене.
Відходячи від вітрини, я перераховувала в умі - так, все одно, так і є, але ж сума витрачена лише на молочні продукти, а це вже досить багато. І я добре розумію: якщо уявити, що ми з мамою жили б окремо, і вона обходилася лише своєю пенсією, це неможливо.
Я бачу тих, хто живе так - це голодне життя, це тотальне відчуття голоду, це обмеження себе у всьому, окрім найнеобхіднішого. Це неможливість купувати ковбаси!
Це заборона на морозиво та печиво, на фрукти та просто якісні харчові продукти.
Вперше я помітила, що щось змінилося, коли на перший після 2014 року день народження мами, я придбала продукти, які раніше купувала увесь час для урочистих подій.
Тільки цього разу харчі й стали подарунком - подарунком був накритий стіл, на якому, по суті, не було нічого незвичайного - банка оливок, скумбрія, шампіньйони. Ні на торт, ні на алкоголь грошей вже не залишилось.
За відгуками моїх знайомих та більшості колег, грошей вистачає лише на їжу. Вся зарплатня буквально проїдається. Це помітно, коли люди в день зарплати поспішають купити пару сосисок чи небагато цукерок. І щастя, і горе в ці моменти тісно пов'язані.
А ще в деяких з'явився абсолютно новий стан - хронічне відчуття голоду. Це ніяк не пов'язано з естетикою сервування столу чи різноманітністю продуктів.
Це той стан, коли людина намагається їсти про запас на випадок, якщо наступного прийому їжі може не бути. Грає роль кількість їжі, її калорійність. І ситість в цьому випадку дає відчуття безпеки, комфорту й добробуту. Хоч на деякий час.