До результатів соціологічних досліджень завше варто підходити із холодною головою, адже вони лише вказують на те, в якому напрямі рухається ситуація зараз. Їх варто аналізувати, аби не дозволити завести себе в оману.
Не належать до винятків і результати опитування, котре здійснив Центр досліджень та комунікацій ActiveGroup у жовтні цього року.
73% респондентів вважають, що Україні потрібні радикальні зміни. Проте на вершині президентського рейтингу бачимо Юлію Тимошенко. 15,4% тих, хто готовий віддати їй свої голоси, наче не суперечать числу тих, хто прагне змін. Але, як показує наразі опитування, Тимошенко здатна перемогти у другому турі і старих політиків, і нові імена.
Що фіксує опитування
Результати дослідження, проведеного ActiveGroup, засвідчують, що хвиля популізму накочується на Україну. Відсутність яскраво помітних позитивних змін в економіці, тривання війни та підвищення цін на газ є сприятливим середовищем для того, щоб зростала популярність політиків, котрі паразитують на соціальній тематиці.
Збереження першого місця Юлією Тимошенко в президентських рейтингах та збільшення нею відриву від інших кандидатів вкотре підтверджує, що в українців коротка пам’ять. Що їй забули та пробачили і смішки з Путіним, і газові домовленості, і кризу 2008 року, і все інше.
Популізм, тупа, прямолінійна критика, смикання та пересмикування, сідлання газового коника – все це чудово працює в українських реаліях. Народ усе ще віддає перевагу «голосуванню серцем», замість того, аби думати про своє майбутнє мізками.
Друге місце коміка Володимира Зеленського – це й наче крик про потребу в змінах. Але крик відчайдушний, бо при здоровому глузді ніхто не візьметься обирати президентом людину, про чиї погляди нічого не відомо. Котра не має ні досвіду, ні команди, зате за плечима якої чітко видніються обриси конкретного олігарха.
Ця ситуація вказує, що медійна відомість, гасла «за все хороше та проти всього поганого», обтічність у формулюваннях та критика наявного ладу є запорукою успіху в українських реаліях.
У виборі респондентами Зеленського варто вбачати також бажання народу скрутити усім політикам дулю. Це означає, що частина прихильників шоумена – типовий протестний електорат, серед котрого значна частина – це молодь. А такий виборець найчастіше висловлює свій протест у той спосіб, що просто не іде голосувати. Тому з такою структурою виборців навіть перше місце в рейтингу не може гарантувати кандидатові вихід у другий тур.
Проте все ще відкритим залишається питання: чи Зеленський взагалі братиме участь у президентській кампанії? З одного боку, така нечіткість оберігає його від нападок потенційних супротивників й дозволяє йому примножувати прихильників, майже нічого не роблячи. З іншого боку, за такої стратегії дуже важко сформувати електоральне ядро, що змогло б забезпечити артистові вихід у другий тур.
Ледь не кожне наступне опитування засвідчує падіння рейтингу Петра Порошенка. Не можна стверджувати, що для чинного голови держави в президентських перегонах вже все втрачено, але тарифи на газ дуже послаблюють його позиції. Варто пам’ятати, що вибори відбуватимуться 31 березня, себто удар платіжок по показниках Порошенка ще попереду.
Найвигіднішим конкурентом для нього міг би стати Юрій Бойко. Тому штаб президента, либонь, робитиме ставку на те, аби витягнути екс-регіонала в другий тур, як свого часу політтехнологи Леоніда Кучми доклали зусиль, щоби в другому турі президентських виборів опинився Петро Симоненко, який уособлював потенційний реванш комуністів.
Опитування також засвідчує, що у всіх потенційних кандидатів негативний баланс довіри-недовіри. Найкращий показник у Анатолія Гриценка – -1,1% завдяки низькому антирейтингові. Проблемою Гриценка є те, що він не має своєї чіткої ніші, тому мусить ділити електоральне поле з великою кількістю конкурентів, які відбиратимуть в нього голоси. Проте низький рівень недовіри може допомогти екс-міністрові оборони отримати голоси значної частини тих виборців, що визначаються прямо в кабінці, як той, хто викликає найменше негативу.
Тенденції
Варто очікувати, що політики надалі використовуватимуть популістську риторику, адже вона дає плоди. Це, в свою чергу, аж ніяк не сприятиме здоровій передвиборчій кампанії. Тому невдовзі можна чекати на занурення країни в парад популістських гасел та заяв.
Політики нової генерації далі тягнуть час, зважуючи свої шанси та ризики, що в майбутньому може відобразитися на ще сильнішому розчаруванні виборців в ідеї «нових облич».
Із такими трендами розраховувати на якісні зміни та позитивні результати виборів не випадає.