Про угорського прем'єра кажуть, що він має чудовий нюх на важливі теми на додачу до неабиякого владного інстинкту. І справді, можна знайти чимало прикладів цьому в недалекому минулому. Найвідоміший - використання Орбаном кризи біженців. Те, як він поводився із нею, забезпечило йому рекордну підтримку населення країни та зробило його фактором впливу в Європі, який не можна недооцінювати.
Але з огляду на те, як угорський уряд реагує на нинішню хвилю протестів у власній країні, в інстинктах Орбана можна сумніватися. Тисячі людей щодня виходять на демонстрації проти "рабського закону", що суттєво підвищує кількість дозволених понаднормових робочих годин. Невдоволення викликають й інші антидемократичні закони та практики в країні.
Запекла бійка з ворогами
І хоча сам прем'єр поки що не коментував акцій протесту, його соратники й найближчі друзі, а також віддані йому ЗМІ люто напосілися на всіх, хто виходить на вулиці або в тій чи іншій формі підтримує протести. Вони використовують такі визначення, як "провокатори", "агенти мережі Сороса", "іноземні злочинці", "друзі мігрантів", "агресивна меншість" або "ненависники християнства і Різдва".
Усі ці поняття мали отримати схвалення Орбана, адже в Угорщині хоч скількись важливі речі не відбуваються без погодження з ним. І ніколи люди з його найближчого оточення не висловлюються публічно, поки не будуть певні, що це представлятиме лінію Орбана.
Той спосіб і манера, в які режим Орбана таврував критику, призвів лише до ще більших протестів. Можна лише з подивом констатувати, що угорський уряд своїми претензіями сам себе перевершив в абсурдності. Але саме в цьому полягає логіка системи Орбана. І саме з неї випливає дещо справді тривожне.
Угорщина переживає найбільші протести за останні роки. Їх спричинив закон, який суттєво утискає права найманих працівників. Уряд Орбана, своєю чергою, вважає демонстрації результатом змови.
У риториці Орбана - це не мине повз уважного спостерігача - дедалі менше йдеться про демократичну конкуренцію, сфокусовану на добробуті та відповідальному стійкому керівництві. Натомість дедалі частіше на перший план виходить примарна боротьба життя й смерті, війни та миру, добра й зла, світла й тіні. До того ж, форма поступово стає змістом. Угорський прем’єр крок за кроком скасував механізми, які дозволяли контролювати владу, або принаймні суттєво обмежив їхню дію.
Філософ Гаспар Міклош Тамаш одним із перших давно передрік, що Орбан ніколи добровільно не віддасть владу. Тим часом дедалі більше угорців вважають, що Орбана вже не можна просто переобрати, швидше його режим можна перервати лише силовим шляхом.
Радикальні настрої серед демонстрантів
Ознаки цього усвідомлення можна спостерігати нині. В угорському парламенті минулого тижня виникали такі хаотичні сцени, яких у 2018 не переживав жоден інший парламент у країнах ЄС - обсвистування, блокування депутатами президії, правоохоронці в залі засідань та вихід опозиції з нього на знак протесту. Посилюються радикальні настрої й серед демонстрантів на вулиці.
Надії на те, що Орбан зупиниться в своєму конфронтаційному стилі правління, майже немає. І це погана новина для Угорщини та її народу: країна, яка три століття тому була піонером демократичного руху в Східній Європі, раптом опинилась перед похмурим майбутнім.