І хоча вулиці окупованих міст ще пахнуть перегаром "побєдобєсія", а зі сцен ще лунають пісні перемоги та гучні розповіді колишніх зірок російської естради про "діди воювали з фашистами, а тепер і ми воюємо" та "Росія з вами!", мешканцям "дири" вже зрозуміло, що й до чого.
Захарченки, Пасічники та інші діячі можуть без зупинки щось там казати про економічні покращення, "клятих нациків" та іншу єресь, але ж насправді всі знають прописну істину: при Україні була стабільність та краще життя.
Те, що коїться у "республіках" неможливо ніяк описати. Зрозуміти безперспективність місцевого життя тут зможе лише той, хто бачив Донецьк та Луганськ до війни, хто заробляв немаленькі гроші важким та чесним трудом, але зараз не може прогодувати ані сім'ю, ані себе. І бідність – лише один з наслідків окупації.
На вулицях захоплених росіянами міст вирує диктатура насильства та зброї. Тут моторошно, гидко та страшно, оскільки ніхто не знає, коли кати з МДБ прийдуть по твою душу. Листа із доносом про "не патріотизм" можуть написати навіть близькі, то ж довіри людей один до одного немає взагалі. Всі бояться. На це є причини, адже у підвалах за неправильні думки катують люто. І впаюють чималі строки за "співпрацю на СБУ". Тому жодні обіцянки роздавати російські паспорти, ніякі казки про потужну освіту та дипломи з Росії не здатні змінити життя у "ДНР" та "ЛНР", оскільки вони не сприяють покращенню здатності людей виживати.
Ті самі документи із двоголовою куркою виявилися лише способом легалізувати російську армію та "оновити" склад найманців-окупантів: був собі контрактовий Іван Козлов, зараз отримав новий паспорт, став Василем Петровим та поїхав у Сирію не як військовий, а як "турист", якого ніде немає. Місцевим від таких "фінтів" Путіна взагалі ані холодно, ані жарко. А цифри на цінниках ростуть з кожною годиною.
При цьому зарплати просто не видають місяцями. Але ж до справжніх бунтів не доходить – їх придавлюють ще на початку. Достатньо лише натякнути зголоднілим шахтарям, що зараз до них приїдуть ефесбешники, як бажання мітингувати зникає.
Так і живуть мільйони скалічених у душі війною людей, а скільки це продовжуватиметься, невідомо. Кінця "республікам" ще не видно.