Єдине, що поки що не підтвердилося, це те, що російські паспорти будуть давати примусово усім бюджетникам та студентам.
"Жодних емоцій"
На новину про указ Путіна всі навколо мене відреагували максимально спокійно. Жодних емоцій, сліз чи аплодисментів не було.
Я була у великому натовпі, коли жінка повідомила усім про підписаний указ. Повідомила іронічно, без жодних високих слів.
Хтось продовжив переглядати стрічку новин у соцмережах, хтось дрімав, хтось читав книжку. Хоча я побачила, що всі мої випадкові сусіди, як і я, почули цю цілком офіційну новину вперше.
Я гостро відчула, наскільки усі навколо вигоріли за п'ять років. Вигоріли від марних очікувань, від пустих сподівань, від війни. Важко сказати, чого зараз хочуть люди найбільше - паспортів, громадянства чи просто кінця військового конфлікту.
Тобто ця новина була як фрагмент пазлу, який сам по собі для людей означав дуже мало.
Якщо восени 2014 року та взимку 2015-го багато хто навколо шалено чекав визнання регіону Росією, то зараз люди настільки втомилися, що факт російських паспортів не зіграв ні для кого жодної ролі.
Офіційні заходи в Луганську супроводжуються показною радістю. Проте насправді навіть звістка про можливість отримати російський паспорт не викликала бурхливих емоцій
При цьому, про паспорти вже наступного дня казали усі: стихійні зібрання спалахували містом повсюди. І знову продавчині взуттєвих крамниць збирали навколо себе стихійні зібрання, аби пояснити щось на зразок того, що "моя сусідка працює у паспортному столі, так вона казала…"
Кому потрібен російський паспорт?
Але головними питаннями тих зібрань було не те, як і за яких умов отримувати паспорти, а кому це треба робити.
Виходило, що російський паспорт люди сприймають як ознаку віку чи професії: "Російський паспорт потрібний молодим, а мені він навіщо", - переговорювалися сусіди з балконів багатоповерхівок.
"Ті, кому дійсно потрібне російське громадянство, вже п'ять років мешкають у Росії", - казали на овочевому ринку.
"Так, треба буде оформити ще й цей паспорт, але спочатку отримаю новий український", - пояснювали мені мої прагматичні знайомі будівники.
І виходило, що російський паспорт сприймають як ознаку молодості, як перепустку для роботи в Росії та як альтернативний документ, який сам по собі жодної юридичної сили не має. І останнє повторювали найчастіше: "Це ж як в Криму: ніби паспорт, але вже в Росії на цей паспорт дивляться з підозрою та по ньому працевлаштовують не дуже охоче".
І виходило, що новина про паспорти у сприйнятті людей не настільки й радісна, як могло б здаватися. Люди бачили що завгодно у тих обіцяних нам російських паспортах, окрім радості для себе: труднощі отримання, напівлегальний стан, перепустку для заробітчанства у Росії, але аж ніяк не повноцінне визнання Росією регіону, якого багато хто тут прагнув.
І ще у всіх цих обговорення навколо відчувалася одна думка - який зиск від цього. А користь могли мати стабільні робочі місця, визнання наших дипломів та атестатів, пільгові місця на навчання. Тобто люди мріють про дуже конкретні речі - пенсію, на яку можна прожити, але при цьому низьку комуналку, стабільні робочі місця, чоловіків поруч, а не десь у Росії у напівлегальному стані, мир, тишу, перспективу для дітей та онуків.
І ще - відкриті кордони, можливість виїжджати, подорожувати, не мати проблем на кордонах. Сам по собі паспорт навряд вирішіть усі ці питання, він скоріше заспокоїть на якийсь час.
Жодна людина з мого оточення не побігла отримувати паспорт, жоден з моїх знайомих не зробив ані кроку одразу після новини.
Загальна позиція усіх - подивимося, що буде далі, зберемо авторитетні думки, послухаємо експертів з народу. Тобто якщо російський паспорт не будуть обмінювати на український, на це можуть погодитися.
Якщо при цьому буде збережено місцеву і українську пенсію - добре. А якщо дадуть ще й російську пенсію - буде краще набагато.