Оскільки я Ігоря В'ячеславовича Щербіну знаю, як облупленого, підтверджую, що Щербіна – це є та сама людина, яка рекомендувала Пашинському (Щербіна та Пашинський – куми) Романа Трубу на посаду директора ДБР. Більш того, саме Щербіна, коли в березні 2014 року був призначений начальником Головного слідчого управління Генпрокуратури, став «проштовхувати на гору» своїх друзів Трубу та Сергія Горбатюка (останній також є людиною Пашинського і, як брешуть злі язики, упродовж останніх п’ятьох років перебував у Пашинського на зарплатні). Зараз Щербіна є негласним керівником ДБР і саме він вирішує, які провадження розслідувати, які закривати, а які продавати. Ось що я писав про тандем Труби та Щербіни 15 листопада 2017 року незадовго до призначення Романа Михайловича директором ДБР:
***
«Інтернет-ЗМІ активно обговорюють майбутнє призначення директором Державного бюро розслідувань Романа Труби, називаючи його людиною Турчинова. Дійсно, Порошенко дав вказівку комісії, що обирає голову ДБР, проголосувати за Трубу. Але Труба – це не людина Турчинова (хоча саме Турчинов дав Порошенку гарантії лояльності Труби), це – людина Пашинського.
Нагадую, що після втечі Януковича Турчинов став в.о. президента України, а Пашинський очолив при ньому Адміністрацію Президента й домігся призначення начальником Головного слідчого управління Генпрокуратури свого кума Ігоря Щербини (у Пашинського та Щербини давня історія відносин – ще з тих часів, коли заступник голови правління «Ощадбанку» Пашинський був арештований за розкрадання 4 млн. доларів і 1,7 млн. грн., але невдовзі вийшов на волю, оскільки справу розслідував слідчий Щербина). А вже Щербина підтягнув у Київ і за допомогою Пашинського влаштував на посаду начальника Управління з розслідування особливо важливих справ Генпрокуратури прокурора Пустомитівського району Львівської області Трубу.
Саме Труба, до речі, знімав арешт з рахунків Арбузова (точніше – домовлявся з суддею Печерського райсуду Підпалим про зняття арешту) та готував листи Генпрокуратури про те, що українська влада не має жодних претензій до Арбузова, Клюєва й Злочевського. Я в ті часи мав необережність очолювати Консультативну раду при Генпрокуратурі (був такий орган, що почив у бозі) і пам’ятаю, що Труба мав репутацію людини, яка відповідає за «обілєчіваніє» вигнанців.
Тож можна не сумніватись, що сумувати найближчим часом нам не доведеться – видовища гарантовані».