В Росії фіксуються тривожні тенденції, пов'язані з мобілізацією, що свідчать про підготовку Кремля до тривалого військового конфлікту. Незважаючи на заяви про можливість ведення бойових дій протягом необмеженого часу, аналітики вказують на падіння темпів набору контрактників та зростання тиску на громадян. Це може свідчити про спробу Росії компенсувати втрату технологічної переваги, зокрема у сфері дронів, шляхом посилення мобілізаційних заходів.
Згідно з доступними повідомленнями, в окремих регіонах Росії, зокрема у Пензенській області, спостерігаються локальні облави, коли чоловіків зупиняють на вулицях, перевіряють військово-облікові документи та доставляють до військкоматів. Офіційно це пояснюється необхідністю виконання плану з набору контрактників, однак версія місцевої МВС, що це стосується лише тих, хто отримав російське громадянство, але не став на військовий облік, виглядає непереконливою, враховуючи демографічну ситуацію в регіоні. Відеозаписи свідчать про примусовий характер затримань.
Регіональна мобілізація та її наслідки
Повідомлення з різних регіонів Росії вказують на те, що місцевим адміністраціям, ймовірно, було доручено виконати конкретні плани щодо набору особового складу для війни. Центральна влада, за словами експертів, залишає за регіонами право самостійно обирати методи досягнення цієї мети. Це підтверджується зростанням кількості мобілізаційних приписів та пошуковими запитами громадян, які намагаються з'ясувати, як уникнути відправки на збори.
Ситуація ускладнюється падінням темпів набору контрактників. За даними Янесса Клюги, показники набору впали до трирічного мінімуму, складаючи менше 25 000 осіб на місяць. Це спонукає урядову машину готуватися до більш радикальних рішень. Оскільки офіційно оголошена мобілізація не завершена, для нової хвилі набору не потрібен окремий указ – достатньо активувати існуючі механізми. На це вказують організаційні заходи, посилення роботи військкоматів та підготовка регіонів до можливої інтенсифікації набору.
Прикладом такої підготовки є навчально-мобілізаційні збори, проведені в Новосибірській, Ханти-Мансійській автономній окрузі та Волгоградській областях. Також посилюється набір до так званого БАРС, а мерія Єкатеринбурга розглядає можливість безкоштовної передачі військовим комісаріатам муніципальної власності, включаючи установи культури.
«Я дуже не хочу, щоб мене звинувачували в роздуванні паніки. Я лише відстежую тенденцію. І, звичайно, випадки мобілізації в Пензі – це поки що не масове явище, але перший тривожний сигнал. Да і хто зможе серйозно сказати, що я просто вирішив нагнати, якщо я вже кілька років послідовно говорю про те, що Путін не збирається зупинятися.» — Аналітик.
Експерти вважають, що посилення мобілізаційних заходів – це не питання «буде чи не буде», а питання часу та масштабу. Очікується, що діятимуть через «добровільно-примусові» механізми: розсилку мобілізаційних приписів, тиск через військкомати, спроби нав'язати контракт після медогляду. Це відбувається особливо на тлі того, що ЗСУ отримали технологічну перевагу у сфері дронів, а Росія у відповідь обирає шлях посилення мобілізації.
Паралелі з електоральними демократіями та вибір Росії
Автор аналізує паралелі між ситуацією в Росії та поведінкою політиків в електоральних демократіях, де рішення часто продиктовані не стратегічною необхідністю, а політичною вигодою. Однак, на відміну від Росії, демократії мають механізми для запобігання найнебезпечнішим кризам. Наводяться приклади рішень Дональда Трампа щодо Ірану, де вибір між війною та «ганьбою» був зумовлений тиском політичних сил та електорату, що призвело до угоди, яку можна порівняти з капітуляцією.
В Росії ж подібні механізми контролю відсутні. Путінський режим, здається, не планує переглядати стратегію чи шукати вихід з війни. Замість цього, він обирає посилення мобілізації, яка, на думку аналітиків, рано чи пізно перейде у «примусову мобілізацію» (бусифікацію). Це відбувається попри той факт, що продовження війни матиме катастрофічні наслідки для Росії як в економічному плані, так і з точки зору її впливу в регіоні.
Росія, безумовно, може продовжувати війну ще багато років, але ціна цієї війни та її мета – право Путіна не визнавати катастрофічний вибір, зроблений у 2014 році. Аналітики висловлюють сподівання, що кожен російський військовий, який загине в Україні, зрозуміє цю просту істину.