Європейський Союз стоїть на порозі повномасштабного торговельного конфлікту з Китаєм. Причиною стає стрімке зростання китайського експорту, який витісняє європейських виробників не лише з традиційних низькотехнологічних секторів, але й з таких галузей, як автомобілебудування, машинобудування, хімічна та фармацевтична промисловість, а також зелена енергетика. Про це йдеться в аналітичному матеріалі видання Foreign Affairs.
Згідно з даними, з 2015 року поставки з Китаю до ЄС зросли на 89%, що призвело до чотириразового збільшення торговельного дефіциту Євросоюзу. Водночас частка Європи у світовому промисловому виробництві скоротилася з 30% до 17%. Експерти попереджають, що новий «китайський шок» може виявитися для Європи значно серйознішим, ніж попередні виклики для промисловості США. Китайські компанії мають перевагу завдяки величезному внутрішньому ринку, масштабним державним субсидіям та заниженому курсу юаня, що дозволяє їм пропонувати продукцію за нижчими цінами.
Стратегія ЄС та потенційні ризики
Видання зазначає, що Пекін зберігає контроль над критично важливими ланками глобальних ланцюгів поставок і може вдатися до обмеження експорту сировини, компонентів та промислового обладнання у відповідь на торговельні заходи ЄС. Натомість Брюссель, замість запровадження єдиного мита, яке було б складно узгодити всередині Союзу, може застосувати комплексний набір інструментів. До них належать тарифи на продукцію, імпорт якої стрімко зростає, розслідування щодо державних субсидій, обмеження у сфері державних закупівель, перевірки безпеки китайської продукції та поступове скорочення залежності від поставок з КНР.
Паралельно ЄС необхідно формувати коаліцію з іншими країнами, такими як Японія, Південна Корея, Туреччина, Бразилія та інші, які також стикаються з напливом дешевої китайської продукції. Узгоджені обмеження посилять тиск на Пекін і запобігатимуть перенаправленню китайського експорту на інші ринки. Головним ризиком залишається спроба Китаю розколоти ЄС, застосовуючи відповідні заходи проти окремих країн або найбільш вразливих галузей. Тому Європі потрібні заздалегідь підготовлені механізми компенсації та власні інструменти тиску, включно з обмеженнями на постачання обладнання для виробництва напівпровідників та авіаційних компонентів.
Збереження повністю відкритого ринку в таких умовах вже не є нейтральною політикою. Це може призвести до поступової втрати промислової бази, без якої Європа не зможе зберегти економічну самостійність, підтримувати оборонне виробництво та реалізувати власні плани модернізації.