Північноатлантичний альянс (НАТО) посилює підготовку до можливого військового протистояння з Росією, що включає збільшення оборонних витрат та розгляд сценаріїв ескалації конфлікту в Європі в найближчі кілька років. Про це йдеться в аналізі британського дослідницького центру RUSI (Королівський об'єднаний інститут оборонних досліджень).
Згідно з висновками RUSI, Кремль, виходячи з публічних заяв, оперує трьома основними напрямками: війна проти України, відносини зі Сполученими Штатами та потенційне протистояння з НАТО. Такий підхід дозволяє Росії одночасно завдавати ударів по українських містах, звинувачувати Захід в організації українських операцій та зберігати можливість для переговорів з Вашингтоном.
Зміна риторики та потенційні цілі
Аналітики RUSI зазначають, що після зустрічі Володимира Путіна та Дональда Трампа на Алясці у серпні 2025 року російська влада регулярно посилалася на так званий «дух Анкориджа». Цей термін, попри відсутність підписаних документів чи конкретних угод, став зручним позначенням для припущень про домовленості, зміст яких кожна сторона могла трактувати по-своєму.
До літа 2026 року російська риторика суттєво змінилася. Міністр закордонних справ Сергій Лавров почав звинувачувати США у відході від попереднього курсу, а прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков заявив, що операція в Україні перетворилася на війну через пряму участь західних країн. Особливу увагу привернуло попередження Пєскова про те, що держави, з території яких можуть здійснюватися українські атаки по Росії, Москва вважатиме законними цілями.
Хоча це не вказує на підготовку конкретної операції проти НАТО, така риторика розширює публічне пояснення того, кого Кремль може звинуватити в участі у війні та проти кого планує виправдовувати свої подальші удари. Попри ескалаційну риторику, Росія, ймовірно, залишає простір для діалогу зі США, хоча теми для обговорення можуть відрізнятися від тих, що цікавлять американську сторону.
Контекст та наслідки
Аналіз RUSI підкреслює зростання напруженості між Росією та країнами НАТО. Збільшення оборонних витрат та розгляд сценаріїв ескалації свідчать про серйозність сприйняття потенційного конфлікту з боку Альянсу. Заяви російських посадовців про «законні цілі» на території країн, що надають допомогу Україні, можуть розглядатися як спроба стримування або як підготовка до розширення зони конфлікту.
Зміна риторики Росії, зокрема звинувачення на адресу США та Заходу, може свідчити про переосмислення стратегії Кремля на тлі тривалої війни в Україні та посилення військової співпраці між Україною та її західними партнерами. Збереження можливості для діалогу зі США, навіть на умовах, що відрізняються від американських, вказує на прагнення Росії уникнути прямого зіткнення, одночасно намагаючись впливати на глобальну безпекову політику.