Зняття Михайла Федорова з посади міністра оборони стало неочікуваним каталізатором його політичного зростання. За тиждень довіра до нього зросла з приблизно третини до двох третин українців, що є рідкісним випадком, коли відставка призводить до такої значної суспільної підтримки. Ця ситуація виявила цікаві механізми функціонування українського суспільства та електоральної демократії.
Наразі між Федоровим та Офісом Президента тривають переговори щодо його подальшої ролі у владі. Влада усвідомлює значний суспільний резонанс навколо його постаті і не бажає залишати його поза системою. Президент запропонував Федорову посаду, яка мала б об'єднати весь технологічний напрямок держави під його керівництвом, зокрема, роль головного координатора з військових технологій, можливо, в статусі віце-прем'єра. Однак, за різними джерелами, Федоров відмовився від цієї пропозиції, а також від попередньої, що передбачала нагляд за оборонними інноваціями та військовою реформою при РНБО.
Небажання компромісів: Федоров прагне повернутися на попередню посаду
Оточення Федорова стверджує, що він готовий повернутися лише на посаду міністра оборони, щоб завершити розпочате. Він вважає, що півроку роботи на цій посаді було недостатньо для повноцінного ознайомлення з усіма процесами. Федоров бачить потенціал у тандемі з генералом Драпатим, що може значно покращити ефективність оборонної сфери, на відміну від попереднього досвіду з Сирським.
Паралельно з цим відбулися кадрові зміни у військовому керівництві. Президент зняв Валерія Залужного з посади головнокомандувача ЗСУ, призначивши на його місце молодшого генерала Дмитра Драпатого. Оновлено також Генеральний штаб. Це рішення було однією з ключових вимог протесту, що виник навколо ситуації з Федоровим.
Виважена реакція Федорова на ці події, зокрема публічне привітання Драпатого та телефонна подяка Залужному, свідчить про його здатність мислити державними інтересами, а не особистими образами. Генерал Драпатий також демонструє високий моральний рівень, як це було видно з його попереднього рішення про звільнення після трагічних подій на навчальному центрі, навіть попри спроби запобігти їм.
Зростання довіри та трансформація суспільних настроїв
Останні події виміряли суспільні настрої: довіра до Федорова підскочила до 65%, тоді як довіра до Залужного впала з майже 40% до 23%. Федоров зайняв друге місце за рівнем довіри в країні, поступившись лише Залужному (70%) і обійшовши чинного президента (59%). Примітно, що 72% українців висловилися проти відставки Федорова. Це демонструє, що в умовах війни суспільство цінує не лише військових, а й цивільних осіб, які демонструють конкретні результати та роблять внесок у захист країни.
Зростання популярності Федорова пов'язують з його діяльністю у сфері трансформації оборонної сфери, впровадженням інновацій, зокрема дронів, та підвищенням прозорості закупівель. Він асоціюється з рухом вперед, на відміну від «старого кладу» радянської школи управління, яка ставиться до нового з підозрою. Люди втомилися від нерішучості та застарілих підходів, і готові підтримувати тих, хто показує конкретні результати.
Це свідчить про трансформацію в українському суспільстві, де головним критерієм оцінки стає не посада чи статус, а реальні дії та внесок у спільну справу. Суспільство демонструє, що не дасть тихо прибрати тих, хто уособлює рух вперед, навіть якщо вони не є ідеальними. Це добрий знак, що свідчить про життєздатність нації та готовність боротися за краще майбутнє.
Висновок: народження нового політичного гравця?
Ситуація з Михайлом Федоровим показує, що влада не може просто переставляти фігури на політичній шахівниці, не враховуючи суспільний запит. Його потенціал як політика першого ешелону поруч із Залужним очевидний. Якщо Федоров продовжить діяти активно, він може закріпити свої позиції. Наразі дискусія триває, але, ймовірно, президенту доведеться залишити Федорова на посаді міністра оборони, адже він об'єктивно має рацію щодо своєї ролі. Спостерігаємо за розвитком подій.
Читайте також: Михайло Драпатий: Від порятунку батальйону до меча від британської королеви