Україна переживає насичений політичними подіями період, коли зміна уряду, відставка ключових міністрів та призначення нового головнокомандувача Збройних Сил відбуваються на тлі значних суспільних протестів. Ці події, що розгортаються під час воєнного стану, ставлять під сумнів усталені механізми прийняття рішень та демонструють непередбачуваність української політики, яка часто розвивається за власними правилами.
За останні два тижні країна стала свідком бурхливих подій: від голосування за нового прем'єр-міністра до масових протестів, які нагадують минулорічні. Акції на вулиці Франка, що посилилися, демонструють результативність громадського тиску. Ми проаналізуємо ключові моменти цих кадрових змін, від Сергія Корецького до Віталія Кіма, від Михайла Федорова до Олександра Сирського та Михайла Драпатого, аби зрозуміти логіку подій, що пишуться буквально на наших очах.
Читайте також: Кияни вимагають повернення Федорова на посаду міністра оборони: безстрокова акція триває
Раптова рокіровка у Кабінеті Міністрів
12 липня, звичайний вихідний день, перетворився на точку відліку для масштабних кадрових змін. Після п'ятниці, коли уряд Тетяни Свириденко займався євроінтеграцією та міжнародними угодами, вже за два дні Банкова запросила Кабінет Міністрів на «вихід». Іронічно, що така ситуація нагадує події річної давнини, хоча політичний контекст дещо відрізнявся. Тоді антикорупційні розслідування досягли тоді ще віце-прем'єра Олексія Чернишова, що відкрило «скриньку Пандори» і призвело до протистояння між офісом президента та певними структурами.
Новим очільником Кабінету Міністрів було призначено Сергія Корецького, голову «Нафтогазу». Хоча спочатку обговорювалися кандидатури чотирьох осіб, цей вибір, за суб'єктивною думкою, був скоріше ілюзією вибору. Серед інших розглядалися кандидатури Дениса Шмигаля, який зберіг свою посаду, мера Харкова Ігоря Терехова, чиї позитивні медіа-згадки викликали питання щодо його управлінських методів, та Михайла Федорова, щодо якого точилися суперечки: одні пророкували йому крісло прем'єра, інші – повне звільнення з команди.
Після бурхливих обговорень, які тривали лише один день, стало зрозуміло: Корецький — фаворит, Шмигаль залишається, Терехов повертається до Харкова, а Федоров, ймовірно, покине посаду. Відставка уряду, за яку проголосувала Верховна Рада у вівторок, автоматично звільнила всіх міністрів. Особливу увагу привернула ситуація з Міністерством оборони та Міністерством закордонних справ, кандидатури на які мав подати особисто президент.
Підтримка Федорова та призначення нового головнокомандувача
Попри те, що звільняти міністра оборони ніхто не збирався, було очевидно, що Михайло Федоров не буде поданий на посаду. Заклики на його підтримку лунали від військових, бізнесу та громадськості, які відзначали його технологічні підходи. На тлі попередників у Міністерстві оборони, Федоров продемонстрував управлінський перелом. Голосування за новий уряд було заплановано на 16 липня, але кандидатури на ключові посади залишалися невідомими до останнього. Президент Володимир Зеленський натякнув на призначення Ігоря Клименка, тодішнього міністра внутрішніх справ, на посаду керівника Міноборони. Однак, на тлі емоційного резонансу, це призначення викликало сумніви. Натомість, посаду міністра оборони отримав Іван Вигівський, очільник Нацполіції, що стало сюрпризом.
Зміна уряду викликала хвилю протестів, яка повторила минулорічні події навколо НАБУ. Основною темою обговорення стали тези, озвучені Федоровим, які порівнювали «радянську армію» з «технологічністю». Причинами відставки Федорова називали його конфлікт із головнокомандувачем Олександром Сирським, невдоволення виробників озброєнь та особисту напругу між Зеленським і міністром оборони, пов'язану з рейтингами. Федоров асоціювався з зменшенням російських атак та збільшенням українських ударів, а також з цифровізацією та реформою закупівель. Пряме звинувачення Сирського з боку Федорова, на тлі розслідувань щодо підрозділів, пов'язаних з головкомом, спричинило шквал критики.
Зрештою, 16 липня, країна залишилася без міністра оборони та міністра закордонних справ. Парламент, навчений минулорічним досвідом, пішов на канікули до середини серпня. Тим часом, офіс президента зіткнувся з проблемою народних протестів, які знову вилилися на вулиці. Президент Володимир Зеленський, занепокоєний рейтингами, активізував зустрічі з військовими, консультуючись як із Сирським, так і з Федоровим. Сирський, у свою чергу, вийшов у публічну площину, висловивши свою позицію в мережі. Зрештою, президент назвав ім'я нового головнокомандувача ЗСУ – ним став Михайло Драпатий. Це призначення стало несподіванкою, адже Драпатий відкрито підтримував Федорова, мав конфлікти з Сирським та, за чутками, не отримував повноважень.
Призначення Драпатого, який має бойовий досвід з 2014 року, включаючи прорив блокади в Маріуполі, виведення військ з оточення, оборону Кривого Рогу та участь у звільненні Херсонщини, викликало бурхливу реакцію в Росії. Його молодий вік (43 роки) та досвід роблять його складним противником. Питання щодо майбутньої посади Михайла Федорова залишається відкритим, хоча президент запевнив у пошуку йому гідного місця. Останні два тижні в Україні продемонстрували, що тиск вулиці, європейських партнерів та МВФ, хоч і впливає на рішення офісу президента, цього разу не міг повністю нівелювати кризу. У воюючій країні, де вибори не проводяться, але всі живуть їхньою логікою, запит на справедливість залишається високим, а будь-який необережний крок може дестабілізувати систему, особливо на тлі активізації ворога та очікування складних осені та зими.
Читайте також: Втрати російських окупантів за останню добу склали 1 440 військових