Федеральна прокуратура Німеччини висунула звинувачення громадянину України у причетності до вибухів на газопроводах "Північний потік", що сталися у вересні 2022 року. За версією німецьких слідчих, цей громадянин, Сергій Кей, був керівником диверсійної групи з семи осіб, яка діяла за наказом української держави. Наразі справа викликає значний резонанс, адже Україна рішуче заперечує будь-яку причетність, а власне розслідування поки не виявило відповідних доказів.
Газопроводи "Північний потік-1" та "Північний потік-2", що з'єднували Росію та Німеччину по дну Балтійського моря, були завершені відповідно у 2012 та 2021 роках. Проєкт від самого початку був предметом суперечок: критики вказували на посилення енергетичної залежності Європи від Росії та усунення України як транзитної країни, що мало значні економічні та безпекові наслідки. Незважаючи на це, Росія та Німеччина розглядали його як економічну співпрацю. Однак, за кілька місяців до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, у 2021 році, Німеччина так і не ввела в експлуатацію "Північний потік-2". У вересні 2022 року, коли обидва трубопроводи вже не функціонували, сталися вибухи, що знищили значні частини обох ниток.
Версії подій та розслідування
Німецькі слідчі стверджують, що до вибухів була причетна група з чотирьох дайверів, експерта з вибухових речовин, капітана та керівника групи, яким керував Сергій Кей, колишній офіцер українських військово-морських сил. За версією Німеччини, ця операція була проведена за прямим наказом української держави. Проте, українська сторона, зокрема Генеральна прокуратура, заявила, що за результатами проведеної роботи жодних фактів, які б вказували на причетність української держави до диверсії, встановлено не було. Розслідування в Україні триває. Скандинавські країни, Швеція та Данія, вже закрили свої розслідування без конкретних висновків щодо винних, а Польща, за повідомленнями, активно протидіє німецькому розслідуванню.
Знищення газопроводів, що відбулося на глибині до 80 метрів, потребувало професійних навичок та спеціального обладнання. Хоча затримання Сергія Кея наводить на думку про професіоналізм виконавців, чіткий особистий мотив підозрюваного досі не виявлено. Росія, хоч і є бенефіціаром подібних вибухів як потенційна "фальшива мітка", не має прямих доказів її причетності. Теорії щодо причетності ЦРУ також не знайшли підтвердження.
Знищення "Північного потоку" відбулося в той час, коли газопроводи вже не функціонували комерційно, що ставить під сумнів пряму вигоду для України. Хоча вибух міг розглядатися як запобіжник проти можливого відновлення співпраці Європи з Росією у сфері енергетики або як удар по німецько-російських відносинах, ці мотиви є доволі абстрактними для такого масштабного та ризикованого кроку. Повна правда про винуватців та їхні мотиви, ймовірно, залишатиметься невідомою ще тривалий час, а розслідування та судовий процес у Гамбурзі, запланований на осінь, зосередяться, перш за все, на справі одного підозрюваного.
Політичні наслідки та напруга у відносинах
Відмінність у трактуванні подій між Німеччиною та Україною підкреслює різні пріоритети та сприйняття ситуації. У Німеччині вибухи розглядають як серйозну загрозу національній безпеці, тоді як в Україні це питання не стоїть на першому плані, а багато українців виступали проти будівництва трубопроводу. Напруга навколо цієї справи може мати значні політичні наслідки, особливо в контексті європейських виборів та зростання антиукраїнських настроїв у деяких політичних колах Німеччини. Для України, яка потребує підтримки європейських союзників, ця справа може стати проблематичною, надавши критикам підстави для скорочення допомоги. Судовий процес у Гамбурзі, хоч і не обов'язково доведе причетність української держави, але може стати поштовхом для подальшої напруги в міжнародних відносинах.