Заява президента Казахстану Касим-Жомарта Токаєва про необхідність заморозити українсько-російський конфлікт та повернутися до "Стамбульської формули 2.0", озвучена 25 липня під час форуму міжрегіонального співробітництва в Омську, стала несподіванкою для багатьох. Особливо показовим є контекст, у якому пролунала ця пропозиція: попри заявлену тему форуму – "мирна логістика, транспортні коридори, взаємна торгівля" – президент Казахстану виступив із закликом, який прямо стосується війни, що триває. Аналітики вказують, що за цією заявою стоять складні економічні розрахунки, а не лише суто дипломатичні міркування.
Під час свого виступу Токаєв зазначив, що отримує численні сигнали з Європи та США щодо конфліктної ситуації між Україною та Росією. Він назвав конфлікт "міждержавним", а не громадянською війною, висловивши повагу до українського народу, його культури та мови. Президент Казахстану також порівняв український конфлікт із замороженим конфліктом між Азербайджаном та Вірменією, де суть протистояння була зрозумілою, на відміну від поточного випадку, де "природа цього конфлікту не зовсім зрозуміла для багатьох". Висловивши "скромну думку", Токаєв запропонував заморозити конфлікт і повернутися до "Стамбульської Формули 2.0", яка, на його думку, передбачала досягнення значних результатів під гарантіями великих держав, включно з Росією.
Читайте також: Україна завершує будівництво оборонних ліній на сході та півдні, посилює північний кордон
Аналіз "Стамбульської Формули 2.0"
Пропозиція щодо "Стамбульської Формули 2.0" є ключовим елементом заяви Токаєва. За словами експертів, цифра "2.0" вказує на оновлену версію переговорного процесу, яка враховує нинішню реальність на полі бою. "Стамбул" першої версії, як відомо, передбачав відведення російських військ, нейтралітет України та гарантії безпеки. "Версія 2.0", згідно з аналізом, могла б накладати ці рамки на поточну карту конфлікту, де Росія контролює частину українських областей. Таким чином, це могло б легітимізувати захоплені території як частину переговорного пакету, а Росію – як гаранта, що фактично ставить агресора у позицію судді власного злочину. Така конструкція вигідна Кремлю, який намагається представити Україну як сторону, що відмовляється від власних напрацювань.
«Це, ну, тобто навіть тут же Москва абсолютно регіональний гравець, який розв'язав війну і ніяким гарантом може не бути, не може бути. Так, але во їх все піхають, піхнуть, намагаються піхнуть і піхають і піхнуть. От щоб показати, що, ну, ну, як вчора, давайте, як на на як ялтінська система. Москвато тут же ж війну роз розгортає, веде, тут же ж вона миротворець і гаран гарант, бо вона ж одна з великих.»
Українська сторона неодноразово відкидала подібні пропозиції, називаючи їх фейками та спробами Росії продати чернетку переговорів як зобов'язання. Повернення до "Стамбулу 2.0" могло б означати фіксацію нинішніх позицій, обмеження обороноздатності України та, що найважливіше, перетворення Росії на гаранта безпеки, що є неприйнятним для Києва.
Економічні мотиви та атаки на експорт нафти
Головною причиною, що спонукала Казахстан до такої заяви, називають проблеми з експортом нафти. Морський термінал Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК) у Новоросійську, через який проходить понад 80% казахстанського нафтового експорту, зазнав низки атак та інцидентів у липні 2026 року. Зокрема, було зафіксовано щонайменше шість ударів по танкерах біля терміналу, один з яких із казахстанською нафтою загорівся. Ці події призвели до зупинки завантаження та прийому казахстанської нафти, що спричинило падіння видобутку в Казахстані приблизно на 21% за кілька днів. Казахстанський МЗС виступив із заявою про посягання на економічні інтереси країни, однак Україну не згадував.
Цікаво, що українська сторона, через свого посла, заявила про відсутність доказів причетності до інцидентів та підкреслила, що Казахстан ніколи не був військовою ціллю для України. Сам консорціум назвав події "терактами", не вказуючи винних. Таким чином, виступ Токаєва про мир є прямою реакцією на економічні збитки, а не на бажання зупинити війну з гуманітарних міркувань. "Кожен, хто зараз вимовляє слова заморозка, вимовляє його з своєї кишені", – зазначають аналітики, вказуючи, що для Казахстану це нафта, для Росії – рейтинг та території, для Європи – газ та бюджети, тоді як жити на пропонованій лінії заморозки доведеться Україні.
Стратегічне балансування та тиск
Позиція Казахстану є прикладом складного балансування між Росією та Заходом. З одного боку, країна продовжує тісну співпрацю з Росією, підписавши декларацію про всеосяжне стратегічне партнерство і союзництво. Великі російські інвестиції та спільні промислові проєкти свідчать про глибоку економічну залежність. З іншого боку, Казахстан активно розвиває відносини з Китаєм, який стає ключовим торговельним партнером, та США, що підтверджується візитом Токаєва до Білого дому. Водночас, Казахстан не визнав анексію Криму та українських областей, послідовно чіпляючись за статут ООН та територіальну цілісність.
Водночас, Казахстан відчуває тиск з обох боків. Євросоюз ввів санкції проти двох казахстанських компаній за обхід обмежень, а залежність від російських портів для експорту нафти створює вразливість. Заява Токаєва про мир, хоч і мотивована власними економічними інтересами, фактично стала спробою передати меседж від Заходу, знявши з себе відповідальність за наслідки. Проте, відповідь Кремля була жорсткою: заморозка конфлікту неможлива, поки Київ не віддасть окуповані території. Це демонструє, що навіть союзники Росії стикаються з жорсткою позицією Кремля, а їхні спроби вплинути на ситуацію можуть бути сприйняті як слабкість.
Читайте також: МВФ б'є на сполох: штучне заморожування тарифів загрожує відновленню України