Система правосуддя в Україні стикається з серйозною проблемою: угоди зі слідством, які покликані прискорити розгляд справ та отримати покази проти вищих ешелонів корупції, нерідко призводять до непропорційно м'яких покарань для обвинувачених. На прикладі справи, де екс-депутату за завдані державі збитки на понад 77 мільйонів гривень призначили штраф лише у 5100 гривень, народний депутат Ярослав Железняк, автор каналу «Залізний нардеп», пояснює, чому така ситуація стає можливою і хто блокує зміни.
Железняк зазначає, що формально такі рішення є законними, адже базуються на угодах зі слідством. Минулого року сім з десяти вироків за корупцію були ухвалені саме за такою схемою. Хоча угоди зі слідством самі по собі є поширеним та ефективним інструментом у країнах ЄС та США (де понад 80% вироків ухвалюються за угодами), в Україні цей механізм має суттєві недоліки, які призводять до «легалізації відкупу», а не до реального покарання топкорупціонерів.
Статистика та механізм угод зі слідством
Статистика Вищого антикорупційного суду за 2025 рік свідчить, що зі 104 обвинувачених вироків 72 були ухвалені на основі угод зі слідством. За цими угодами засуджені зобов'язалися повернути до бюджету 976 мільйонів гривень. Железняк підкреслює, що угоди – це нормальний інструмент, який економить час суддям, приносить державі кошти та допомагає викривати топкорупціонерів. Проте, проблема полягає в українській реалізації та тому, що заважає цьому механізму працювати належним чином.
За правилами, щоб топкорупціонер міг укласти угоду, він має виконати чотири умови: викрити організатора схеми, розповісти про рух коштів (включно з офшорами), дати свідчення проти інших учасників та компенсувати збитки. Однак, на практиці, часто відбуваються випадки, коли обвинувачені здають лише «стрілочників», а самі отримують м'які вироки, що схоже на «індульгенцію», а не на справедливу угоду.
Причини неефективності угод та «правки Лозового»
Керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Олександр Клименко пояснює, що слідство ініціює угоди, коли має слабку позицію і ризикує програти справу в суді. Цей ризик посилюється через збіг строків давності. За словами Клименка, понад 60 проваджень було закрито саме через строки давності, а не через невинуватість обвинувачених чи розвал доказів. Причиною цього «цокання годинника» є так звані «правки Лозового», внесені у 2018 році. Ці норми обмежили строки для розслідування корупційних справ до вручення підозри, що, з урахуванням складності таких справ (велика кількість фігурантів, офшори, експертизи), фізично не вистачає для повного розслідування.
Внаслідок цих правок, справи або розсипаються за строками давності, або прокурори змушені йти на угоду, аби хоч щось отримати. Це створює ситуацію, коли адвокати можуть свідомо затягувати процеси, чекаючи на завершення строків. Таким чином, «правки Лозового» фактично дають можливість уникнути покарання та змушують прокурорів або домовлятися, або затягувати справи.
Законодавчі ініціативи та їх блокування
Для вирішення цієї проблеми, Ярослав Железняк разом із колегами (Анастасія Радіна, Максим Хлапук та інші) розробив пакет законопроектів. Він передбачає скасування «правок Лозового», зупинення строків давності під час розгляду справ у суді, а також усунення можливостей для адвокатів затягувати судові процеси. Ці зміни мають на меті посилити позицію прокурорів, аби вони не були змушені йти на невигідні угоди.
На жаль, ці законодавчі ініціативи, які були маяком для МВФ та Європейського Союзу, вже третій рік блокуються Офісом Президента та низкою народних депутатів. Попри міжнародні вимоги, Президент Володимир Зеленський категорично проти цих змін. Через це законопроекти, які вже зареєстровані та містять, зокрема, перезавантаження ДБР, незалежні конкурси, посилення повноважень НАБУ та САП, поки що не були проголосовані. Железняк наголошує, що необхідно боротися за ці зміни, адже без них суспільство й надалі бачитиме випадки звільнення від відповідальності за корупцію через закінчення строків давності чи «правки Лозового», що підриває довіру до держави.