Дональд Трамп, здається, запозичує зовнішньополітичні моделі Володимира Путіна, копіюючи його підходи до міжнародних відносин, які часто базуються на принципі «права сили» замість «сили права». Це випливає зі статті оглядача Bloomberg, який порівнює поведінку американського президента з російським лідером, зазначаючи, що Трамп вважає путінську стратегію «дуже крутою», навіть вивішуючи його фото в Білому домі. Така тенденція до наслідування дрібниць може свідчити про спробу «бути на рівні» з кумиром, але призводить до ставлення до партнерів як до «васалів», які мають платити «данину».
Аналіз, опублікований у Bloomberg, звертає увагу на недавній зрив торговельних переговорів США з Канадою. Адміністрація Трампа розглядала ці зустрічі не як партнерські переговори, а як спробу примусити «васала» сплатити данину. Зміна узгоджених умов торгівлі була представлена як виправлення минулих несправедливостей, проте насправді це є частиною глибшої спроби США забезпечити свої економічні інтереси та безпеку у Західній півкулі через примус, а не через союзи та «м’яку силу». Ця ідеологія базується на переконанні, що США мають природне право виправляти «відхилення геополітичної історії», вважаючи певні території (як-от Гренландія) або сусідні країни (Канада) частиною власної сфери впливу.
Паралелі з російською політикою щодо сусідів
Оглядач відзначає, що подібні переконання нагадують політику Володимира Путіна щодо країн колишнього СРСР. У кремлівському світогляді такі країни, як Білорусь, Казахстан та Україна, розглядаються не як незалежні суб'єкти, а як «історичні аномалії». Відповідно, вони мають підкорятися волі Росії та не повинні прив'язувати свою економіку чи безпеку до інших держав. Ця політика примусу, як показує приклад України, спочатку була переважно економічною, включаючи суперечки щодо цін на газ, втручання у вибори та торговельні ембарго. З часом, коли тиск не допоміг, Москва перейшла до територіальних претензій, що зрештою призвело до відкритого вторгнення.
Наслідки такої політики примусу, як зазначається, часто мають тенденцію до ескалації. Замість того, щоб домогтися покори, примус спонукає слабші країни шукати шляхи диверсифікації своїх заходів безпеки та торгівлі. Це спостерігається і на прикладі Вірменії, яка намагається зменшити свою залежність від Москви, подаючи заявку на вступ до Європейського Союзу та нормалізуючи відносини з Азербайджаном і Туреччиною. У відповідь Росія вдається до тиску, забороняючи імпорт окремих товарів та вимагаючи від Вірменії провести референдум щодо вступу до ЄС, щоб змусити її зіткнутися з болючими наслідками, зокрема втратою доступу до російських ринків.
Наслідки імперської політики
Стаття підкреслює, що схема примусу, яку Росія застосовувала до пострадянських республік, виявилася неефективною. Замість зміцнення впливу, ця політика призвела до розтрати «м’якої сили», якою Росія володіла на момент розпаду СРСР. Якби Росія ставилася до своїх сусідів як до партнерів, а не як до об'єктів для контролю, вона могла б мати міцніші економічні зв'язки. Прикладом успішного підходу є «План Маршалла», який мав на меті розвивати процвітаючих союзників у Європі для торгівлі, а не лише контролювати їх.
На відміну від Росії, яка вдавалася до підтримки сепаратистських рухів, використання енергетичної залежності як важеля тиску та прямих вторгнень, Трамп, не маючи подібних історичних або ресурсних обмежень, робить «невимушену помилку», наслідуючи московський сценарій. Це вже призводить до руйнування союзів США та спонукає залежні країни зменшувати свою залежність від американських ринків та безпеки, що, на думку автора, не є переможною моделлю.