Регіон, відомий як агломерація Великої Затоки (Pearl River Delta), охоплює такі великі міста, як Гуанчжоу (18 млн мешканців), Шеньчжень (19 млн) та Дунгуань (10 млн). Особливий статус мають Гонконг та Макао, які є спеціальними адміністративними районами. Загальне населення агломерації становить 87 мільйонів осіб, а її площа — 56 000 квадратних кілометрів, що порівнянно з розміром Хорватії. Сукупний ВВП цього регіону перевищує 2 трильйони доларів, що робить його 11-ю найбільшою економікою світу, якби він був окремою країною.
Стратегія «одногодинного кола» для інтеграції мегаполісу
Ключовим елементом інтеграції є концепція «одногодинного кола», яка передбачає, що подорож між будь-якими двома точками в межах регіону має займати не більше години. Це досягається завдяки масштабним інвестиціям у розвиток швидкісної залізниці. На маршруті між Гуанчжоу, Шеньчженем та Гонконгом потяги розвивають швидкість до 350 км/год, долаючи відстань у 140 км за 40-45 хвилин. Загальна протяжність мережі швидкісних залізниць у регіоні перевищує 4 000 км, інтегруючи всі 11 міст в єдину транспортну систему.
Читайте також: Китайська гра у світовий вплив: стратегія тиску без зброї
Ця стратегія також включає будівництво масштабної інфраструктури, такої як 55-кілометровий міст, що з'єднує Гонконг, Чжухай та Макао, та занурена під воду частина мосту для забезпечення проходу кораблів. Ці проєкти, розпочаті ще у 2009 році з інвестиціями у 300 мільярдів доларів, перетворюють регіон на цілісне місто, а не просто сукупність окремих агломерацій. За прогнозами, до 2030 року населення регіону зросте до 100 мільйонів, а ВВП сягне понад 4 трильйони доларів до 2035 року.
Переборення «пастки середнього доходу» через інновації
Швидкий розвиток Китаю стикається з викликом «пастки середнього доходу», коли економічне зростання сповільнюється через зростання витрат на робочу силу. Традиційно економіка Китаю базувалася на масовому виробництві та будівництві, що призводило до значного споживання ресурсів, але не завжди до високої доданої вартості. Щоб уникнути цього, Китай робить ставку на технологічний розвиток, інновації та підвищення продуктивності праці.
Регіон Великої Затоки розглядається як модель для подолання цієї проблеми. Шеньчжень, що за 40 років перетворився з рибальського селища на технологічний хаб, де розташовані штаб-квартири Huawei, Tencent та DJI, є яскравим прикладом. Місто активно інвестує у R&D, витрачаючи близько 6% ВВП на дослідження та розробки. Його ВВП вже перевищує 500 мільярдів доларів, з прогнозами досягти 700 мільярдів до 2030 року, випередивши Лондон.
Об'єднання таких центрів, як Шеньчжень (технології), Гонконг (фінанси), Гуанчжоу (логістика) та Макао (туризм), створює синергію. Це формує величезний пул робочої сили та спеціалістів, залучає великі компанії, стимулює обмін ідеями та сприяє розвитку нових стартапів. Така модель, що поєднує державу, бізнес, науку та суспільство (модель «Quadruple Helix»), має на меті підвищити продуктивність та забезпечити сталий економічний розвиток.
Політичні виклики та майбутнє Гонконгу
Процес інтеграції стикається з політичними перешкодами, зокрема з автономією Гонконгу. Масові протести 2019-2020 років свідчать про небажання мешканців втрачати автономію та жити в умовах авторитарної держави. Китай поступово обмежує автономію регіону, розміщуючи своїх прикордонників та правоохоронців на його території, з метою повного злиття Гонконгу з материковою частиною.
Незважаючи на те, що деякі регіони Китаю залишаються відсталими, стратегія розвитку мегаполісу Великої Затоки демонструє, як інвестиції в науку, технології, людей та інфраструктуру можуть стимулювати економічне зростання. Цей досвід, зокрема впровадження моделі «Quadruple Helix», має потенціал для застосування і в Україні, як це демонструє мережа індустріальних парків «Формація».
Читайте також: Компанія Anthropic обмежила доступ китайських корпорацій до штучного інтелекту Claude