Вправність київських кишенькових злодіїв була настільки високою, що стала сюжетом для літературних творів, як-от образ Михайла Паніковського з роману Ільфа та Петрова «Золоте теля». Ці злочинці діяли в місцях масового скупчення людей: на Хрещатику, ярмарках, у театрах, на базарах і вокзалах. Місцева преса регулярно висвітлювала їхні витівки. Так, газета «Київський вісник» у 1870 році відзначала надзвичайну вправність злодіїв, які могли не лише непомітно обчистити кишені, а й зникнути безслідно, змушуючи жертву сумніватися у реальності події.
Зухвалість та винахідливість злочинців
Зухвалість кишенькарів не знала меж: вони діяли навіть під час похорону відомих діячів. У 1895 році під час похорону Миколи Християновича Бунге з кишені таємного радника Бориса Яковича фон Гюбенета, колишнього київського поліцеймейстера, було викрадено золотий годинник. Злодіїв, серед яких був професійний кишеньковий крадій Ісаак Пшениця, затримали наступного дня. Постраждав від кишенькових злодіїв і знаменитий оперний співак Микола Фігнер у 1896 році, коли з його кишені зник гаманець із значною сумою грошей після концерту.
Читайте також: Чернігівське князівство: як битва біля Листвина визначила долю Русі та появу держави від Криму до Підмосков'я
Особливо «врожайним» сезоном для кишенькових злодіїв була контрактова ярмарка на Подолі, що проходила у лютому, а також Товкучий ринок. Тут діяли як професійні злочинці, так і місцеві дрібні крадії. Небезпечним місцем залишався і Хрещатик, де нерідко до злочинного ремесла залучали підлітків, як-от 16-річний Сачко, який вже двічі постав перед судом за крадіжки.
Квартирні крадіжки стали ще однією проблемою кінця XIX століття. З появою численних прибуткових будинків та приватних особняків, з'явилася категорія «домушників», які вміло використовували відмички та підкуповували охоронців. Злочинці часто діяли, коли власники були відсутні. Курйозними випадками були крадіжки киплячих самоварів та швейних машинок. Описувалися випадки, коли злодії намагалися проникнути до помешкань, не здіймаючи шуму, видавлюючи скло за допомогою мішка з медом. Особливо зухвалі крадіжки відбувалися навіть у присутності господарів, як-от у будинку доктора Лапинського, де злочинці з свічкою в руках обшукували кабінет.
Злочинці діяли не лише ззовні, але й проникали всередину будинків, використовуючи підібрані ключі або відмички, як у випадку з крадіжкою з квартири Стефана Кульженка, де сейф з коштовностями було відкрито без зламу. Це свідчило про високий рівень організації та інформованість злочинців.
Витончені шахрайські схеми
Кримінальний Київ кінця XIX століття вирізнявся витонченими шахрайськими аферами, що вимагали артистизму. Шахраї діяли не силою, а переконанням, видаючи себе за державних чиновників, інспекторів або лакеїв заможних панів. Показовим прикладом є історія «сучасних хлестакових», які представилися ревізорами фабричної інспекції та намагалися вимагати гроші у власника майстерні Закса та на млині Бродського.
Іншою поширеною схемою було видавання себе за лакеїв багатих панів. Так, шахрай, представившись слугою хворого господаря, який зупинився у швейцарських номерах, зміг виманити у власника магазину золоті годинники. Хоча він і залишив старе пальто, викрадений годинник згодом було знайдено у ломбарді.
Базарні шулери влаштовували на людних ринках справжні театральні вистави. На Товкучому ринку, особливо біля фонтану Самсон, вони використовували картярські ігри, як-от «Три карти», де професійно обманювали довірливих селян. У 1895 році у Київському окружному суді слухалася справа унтерофіцера Шараєвського та селянина Коха, яких було визнано винними у шулерстві.
Інший вид шахрайства – азартні ігри «мотузочка» на Сіному базарі, де учасники мали вихопити монету з петлі, що затягувалась. Часто це був лише привід для того, щоб викрасти гаманець жертви. Наприклад, селян Позняка та Ковалевського було звинувачено в організації таких ігор.
Особливо цинічними були «шлюбні афери», жертвами яких ставали молоді служниці, покоївки та прачки. Аферисти, видаючи себе за потенційних наречених, завойовували довіру, інсценували підготовку до весілля, а потім позичали всі заощадження жертви і зникали. Часто одна дівчина ставала жертвою кількох таких шахраїв поспіль.
Читайте також: Історія Деміївського трамвая: від мрій до рейкового сполучення та забуття