Історія Деміївського трамвая: від мрій до рейкового сполучення та забуття

Новини

13.06.2026 21:25 (Оновлено 13.06.2026 в 21:25)

Игорь Блохин, джерело: «Facenews»

Новини

На початку XX століття в Києві активно розроблялися проекти трамвайного сполучення з Деміївкою – поселенням, що існувало ще з X століття і розташовувалося на перетині долини річки Либідь та Старого Васильківського шляху. До 1909 року Деміївка належала до Хотівської волості, а згодом стала окремою Доміївською волостю, що дозволило ігнорувати умови контракту 1889 року, який надавав інженеру Аманту Струве ексклюзивні права на будівництво рейокових ліній у межах Києва.

Деміївка стрімко розвивалася, і за даними 1905 року, її населення сягало близько 16 000 мешканців (фактично – до 24 000). Із розвитком у Києві кінного, а згодом електричного трамвая, питання окремого сполучення для мешканців передмістя ставало дедалі актуальнішим. Існуюча міська лінія від станції Либідь до Європейської площі проходила поруч із Деміївкою, проте її продовження було ускладнене перетином із залізницею. Це стимулювало ідею створення окремої Деміївської трамвайної лінії, яка б підходила до залізничного полотна з боку передмістя.

Читайте також: Миколай Кривавий у TikTok: Як імперія використовує українських геніїв для спотворення історії

Перші кроки та початок будівництва

У листопаді 1904 року київський підприємець Давид Марголін та купець Марк Бродський звернулися до губернатора з проханням дозволити будівництво нової лінії, спочатку передбачаючи кінну тягу. Конкуренцію їм складали купець Яків Каплер та інженер Дмитро Чистяков. Проект передбачав довжину лінії у 750 сажнів (близько 1,6 км) і концесію на 50 років. У лютому 1908 року Марголін та Бродський уклали договір із київською губернською земською управою, але вже через два роки Бродський передав свої права Марголіну. Будівельні роботи стартували навесні 1910 року від залізничного полотна біля сучасного автовокзального шляхопроводу до району Голосіївської площі. Незважаючи на конфлікт із місцевими селянами щодо використання базарної площі, будівництво вдалося завершити за два місяці.

Біля кінцевої зупинки на сучасній Голосіївській площі збудували вагонне депо на чотири вагони та власну електростанцію з дизельним двигуном потужністю 125 к.с. для автономної роботи. Наприкінці травня 1910 року Марголін повідомив про намір відкрити рух 6 червня, проте через бюрократичні перепони, зокрема, з'ясування питання використання електричної тяги замість кінної, відкриття затрималося майже на рік. Урочисте відкриття Деміївського трамвая відбулося 26 червня (9 липня за новим стилем) 1911 року.

Особливості рухомого складу та тарифна політика

На маршруті працювали чотири з семи вагонів підприємства, зокрема шість моторних вагонів 700-ї серії виробництва Нюрнберзького заводу. Особливу увагу привертав вагон-салон Давида Марголіна, створений для урочистих поїздок, який пізніше використовувався для перевезення делегацій і навіть був переобладнаний на вагон-лабораторію. Маршрут було поділено на дві тарифні зони: 3 копійки за одну ділянку та 5 копійок за весь маршрут. Трамваї курсували щоденно з 7:30 ранку до півночі. Підприємство виявилося економічно успішним: за другу половину 1911 року валовий дохід сягнув майже 12 000 рублів, а чистий прибуток перевищив 1900 рублів. У наступні роки прибуток коливався від 5 до 7500 рублів щорічно.

Розширення мережі та нові виклики

Хоча початковий задум про безпосереднє з'єднання з київською міською мережею через віадук не був реалізований, Деміївський трамвай був підключений до міської електромережі. У червні 1912 року Давид Марголін запропонував розширення мережі, що призвело до будівництва двох нових ліній: Китаївської (близько 1,3 км) та Саперно-Слобідської (майже 1,4 км). Будівництво, що стартувало навесні 1914 року, супроводжувалося конфліктами з землевласниками. Саперно-Слобідська лінія відкрилася у 1915 році, тоді як Китаївська була завершена лише влітку 1918 року. Паралельно реалізовувався проект вузькоколійної залізниці до Віти Литовської, яка частково використовувала спільну колію з трамваєм. Вантажний рух розпочався навесні 1916 року, а пасажирський – влітку 1918 року, проте громадянська війна припинила цей розвиток.

Занепад та націоналізація

З 1917 року підприємство стало збитковим, і в жовтні того ж року Давид Марголін продав його Соломону Геренроту. Через брак матеріалів рух офіційно зупинили у вересні 1918 року. У 1919 році більшовицька влада націоналізувала Деміївський трамвай. У липні 1922 року шість моторних вагонів та вагон-салон передали до системи міського трамвая Києва.

Відновлення та остаточне закриття

Питання відновлення трамвая на Деміївці постало у 1923-1924 роках, але проект трамвайного переїзду через залізницю було відхилено. Нове рішення знайшли навесні 1926 року: прокласти лінію через тунель під залізничним насипом біля Байкового мосту, що дозволило б з'єднати Деміївку (перейменовану на Сталінку в кінці 1925 року) з міською лінією на вулиці Казимира Малевича. 10 жовтня 1926 року відкрився новий маршрут А, що з'єднав Червону площу зі Сталінкою. Хоча маршрут А проіснував лише до 1 січня 1927 року, поступившись місцем маршруту №10, трамвай залишався важливою частиною транспортної системи району. Проте у квітні 1980 року рух на ділянці від Московської до Голосіївської площі було припинено, а остання частина лінії до Деміївської площі проіснувала до травня 2001 року, завершивши майже столітню історію Деміївського трамвая.

Читайте також: Від фінансової біржі імперії до культурного центру: як Контрактові ярмарки сформували сучасний Київ