22 країни ЄС з 27 підписали спільний лист із претензіями до Мадрида, ініційований прем'єр-міністеркою Італії Джорджею Мелоні та прем'єркою Данії Метте Фредеріксен. У документі висловлюється занепокоєння щодо створення враження, ніби в Європу можна потрапити нелегально, а потім легалізуватися. Це розглядається як використання міграції як інструменту гібридних загроз, що зменшує довіру до спільної міграційної політики ЄС.
Європейська солідарність під питанням
Країни-підписанти, серед яких Греція та Угорщина, вважають, що дії Іспанії «зіпсували їм картину» та «підставили всю Європу». Вони наголошують, що такі події дають потужний аргумент ультраправим рухам, які роками стверджують про відсутність кордонів та безсилля держав. Ці радикальні сили зможуть тепер без зайвих зусиль демонструвати кадри з Сеути, підтверджуючи свої тези.
Італія, зокрема, зажадала надзвичайних заходів та призупинення членства Іспанії в Шенгені, а також запровадила вибіркові перевірки на морських і повітряних кордонах з Іспанією. Віце-прем'єр Антоніо Таяні розкритикував іспанську програму легалізації, яка дозволяє людям без документів отримати дозвіл на проживання та роботу, стверджуючи, що це заохочує торгівлю людьми. У відповідь Мадрид викликав італійського посла.
Фінляндія також висловила обурення, заявивши про повний провал Іспанією захисту зовнішнього кордону. Прем'єр-міністр Швеції Ульф Крістерссон закликав Мадрид відновити контроль, а прем'єрка Данії Метте Фредеріксен, яка є соціал-демократкою, підтримала Мелоні, наголошуючи, що неконтрольована міграція загрожує Європі.
Німеччина, хоч і висловила певне розуміння, закликала до спільних європейських дій. Водночас, заступниця голови фракції «зелених» Клара Бюнгер запропонувала допомогу Німеччини у прийнятті та утриманні шукачів захисту, наголошуючи, що вищі стіни не зупинять людей, а лише зроблять втечу смертельнішою. Вона вважає, що ситуація є результатом політичних рішень, а не стихійним лихом.
Проте, на правому фланзі німецького парламенту Аліса Вайделя звинуватила Іспанію в заохоченні міграції та зажадала призупинення Шенгенських домовленостей, граючи на страхах німців після кризи 2015 року. У Франції Марін Ле Пен звинуватила Мадрид у заохоченні масового виїзду та запропонувала обмежити вільне пересування в межах Шенгену громадянами ЄС. Жордан Бардела вимагав дебатів про провал європейської міграційної політики.
Іспанський прем'єр Педро Санчес назвав реакцію частини ЄС «егоїстичною» та звинуватив деякі уряди в атаці на Іспанію, закликавши до термінового засідання міністрів внутрішніх справ. Попри це, Іспанія звернулася до ООН з вимогою розглянути відповідальність Марокко за міграційну кризу та смерті людей, водночас звинувативши Італію та Ізраїль у використанні цієї ситуації для атаки на Мадрид.
Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн назвала кадри з Сеути неприйнятними, але зазначила, що більшість мігрантів повернулися до Марокко, і підкреслила важливість контролю над європейськими кордонами. Це свідчить про те, що проблема міграції в Іспанії стає все більш гострою, а хто контролює джерело проблеми, залишається у виграшній позиції.
Наслідки та перспективи
Іспанія, по суті, втратила контроль над ділянкою свого зовнішнього кордону, що стало «найбільшим подарунком» для ультраправих сил у Європі. Тепер їм не потрібно доводити свою тезу про відсутність кордонів, достатньо демонструвати кадри з подій у Сеуті. Це може призвести до зростання їхньої довіри та підтримки, що матиме серйозні наслідки для майбутнього європейської єдності та міграційної політики.