Після банківських канікул, запроваджених Франкліном Рузвельтом у 1933 році, які повернули людям віру у фіатні гроші, постало питання про відновлення фондового ринку. Для стимулювання економічного зростання капіталу потрібен був вихід на фондовий ринок, який після краху 1929 року залишався «мертвим». Щоб вирішити цю проблему, було прийнято Securities Act 1933 року, який зобов'язував компанії розкривати інформацію при випуску нових акцій. Однак цей закон регулював лише первинний ринок, тоді як 99% життя фінансового активу відбувається на вторинному ринку. Щоб змусити Волл-стріт підкоритися новим правилам, було необхідно публічно зруйнувати міф про його непогрішність.
Розслідування Фердінанда Пекори та його наслідки
Завданням руйнування міфу про непогрішність Волл-стріт зайнявся юрист Фердінанд Пекора. Його розслідування було спрямоване на виявлення системних збоїв у фінансовій системі. Під час публічних слухань Пекора вивів на чисту воду трьох ключових фігур фінансового світу. Першим був Чарльз Мітчел, голова National City Bank, який приховував проблемні кредити та продавав їх як цінні папери. Другим виявився Джон Пірпонт Морган-молодший, який за 1930-1932 роки не сплатив жодного цента податків, а також його банк роздавав акції за зниженими цінами «обраним» особам. Третім фігурантом став Альберт Уигин, чий шорт проти Chas National Bank продемонстрував справжнє обличчя Волл-стріт.
Інцидент, що став карикатурою епохи, стався під час слухань Моргана, коли артистка Лія Граф сіла йому на коліна. Фотографія миттєво облетіла світові газети, руйнуючи міф про сакральність великих банкірів та знижуючи їхню владу в очах громадськості.
Створення Комісії з цінних паперів та бірж (SEC)
10 лютого 1934 року до Конгресу було внесено законопроект Флетчера Рейберна про створення Комісії з цінних паперів. Цей крок викликав безпрецедентний опір з боку Волл-стріт, яка розцінила його як загрозу саморегулюванню ринку. Банкіри погрожували зупинкою кредитування та заявляли, що закон «більшовизує» ринок. Однак адміністрація Рузвельта розуміла, що без довіри до справедливості ціноутворення капітал не надходитиме на біржу. Тому SEC створювалася як інфраструктура довіри.
Несподіваним кроком стало призначення першим головою SEC Джозефа Кеннеді, відомого спекулянта та інсайдера. Цей парадоксальний вибір був продиктований необхідністю говорити з ринком «однією мовою» та інтегрувати нові правила, не викликаючи тотальної відмови капіталу. Кеннеді заявив, що комісія не є каральним органом, а покликана вдихнути нове життя в ринок, заспокоївши капітал та захистивши інтереси інвесторів. Це був геніальний політичний хід, який дозволив старій системі прийняти примусове розкриття інформації.
Головним досягненням SEC під керівництвом Кеннеді у 1934-1935 роках стала тотальна інвентаризація ринку. 24 національні біржі, брокери, дилери та публічні компанії пройшли реєстрацію. Закон про цінні папери та біржі 1934 року запровадив жорсткі маржинальні вимоги, правила проти маніпуляцій та механізм періодичної звітності компаній. Відповідальність тепер спиралася на аудитований баланс, а не на рукостискання. Вторинний ринок отримав постійну федеральну юрисдикцію, що назавжди змінило природу капіталу. Ринок став системою, де право залучати кошти купується ціною повної прозорості та підпорядкування правилам.