На тлі формування нового пакту, Ізраїль висловив занепокоєння можливим об'єднанням проти нього Саудівської Аравії, Туреччини та Пакистану. Однак, експерти вважають подібні побоювання необґрунтованими. За їхніми словами, союз має "чистої води фігня і бутафорія", а країни-учасниці надто різні, щоб створити ефективну військову силу. Формулювання угоди також настільки розпливчасте, що жодних реальних зобов'язань щодо військової допомоги вона не передбачає.
Відсутність спільних інтересів та взаємна недовіра
Країни-учасниці нового оборонного пакту мають суттєві розбіжності у політичних, релігійних та географічних інтересах. Саудівська Аравія, класична монархія, прагне до лідерства в ісламському світі, в той час як Туреччина також претендує на цю роль, створюючи взаємне суперництво. Пакистан, який знаходиться напіввійськовій диктатурі та має власні конфлікти, зокрема з Індією, демонструє значну віддаленість від подій на Близькому Сході. Історичний досвід, як-от участь Пакистану у війні проти хуситів у 2015 році, свідчить про його обмежену готовність надавати реальну військову допомогу Саудівській Аравії, навіть попри наявність ядерної зброї.
Ізраїльський інститут національної безпеки, зокрема аналітик Юель Гужанський, підкреслює, що союз не є природним. Він зазначає, що неестественні союзи або довго не живуть, або взагалі не функціонують. Гужанський звертає увагу на те, що навіть попри наявний оборонний пакт, Пакистан не надав реальної допомоги Саудівській Аравії під час іранських атак, а військові радники та техніка були відправлені лише після припинення вогню. Крім того, Пакистан виступав посередником між США та Іраном, що робить його роль у регіоні вкрай двозначною. Між Туреччиною та Саудівською Аравією існує сильний елемент взаємної недовіри, спричинений суперництвом за лідерство та різними зовнішньополітичними векторами, зокрема, ставленням Ердогана до Ірану та Росії.
Ядерна зброя та антиізраїльська спрямованість
Одним з ключових аспектів пакту є наявність ядерної зброї у Пакистану. Однак, аналітики зазначають, що в рамках угоди немає жодних положень про її застосування чи використання як фактора стримування для захисту союзників. Пакистанська ядерна зброя, ймовірно, залишатиметься спрямованою на історичного противника – Індію. Угода не передбачає військової допомоги у випадку конфліктів, зокрема з Іраном чи хуситами, і сторони, ймовірно, знаходитимуть відмовки, щоб уникнути участі. Навіть можлива пропозиція значної фінансової допомоги від Саудівської Аравії навряд чи змусить Туреччину чи Пакистан втручатися у бойові дії.
Хоча деякі представники Туреччини та Пакистану висловлювали ворожі наміри щодо Ізраїлю, аналітики вважають, що цей союз не становить серйозної загрози. Ізраїльський військово-повітряний флот значно перевершує за своїми можливостями сукупну силу ВПС Туреччини, Саудівської Аравії та Пакистану. Окрім того, вступ Саудівської Аравії до такого союзу ускладнює її потенційну нормалізацію відносин з Ізраїлем в рамках "Угод Авраама", оскільки спільне військове співробітництво з Туреччиною або Пакистаном стане проблематичним. Сам Ізраїль, однак, наголошує, що нормалізація відносин є двостороннім процесом, і країна не потребує негайної нормалізації з Саудівською Аравією, враховуючи 75-річний досвід свого існування без неї.