За оцінками експертів, після виборів у Росії очікується посилена, хоч і прихована, мобілізація. Стан російського суспільства та економіки свідчить про те, що Кремль вдаватиметься до використання наявних інструментів, посилюючи примусову мобілізацію та намагаючись утримати контроль над військовою складовою. Росія вже понесла колосальні втрати, оцінені у понад 1,5 мільйона вбитих або важко поранених росіян, що призвело до значних соціальних та економічних наслідків. Путін, усвідомлюючи це, не бачить виходу, окрім як подальшої деградації суспільно-політичної та економічної системи країни, включно з введенням зовнішнього управління підприємствами критичної інфраструктури.
Заяви про успіхи на фронті та реальність
Путін під час свого виступу на ШОС заявив, що в Росії все добре, вони наступають, а Україна колапсує. Проте, реальна ситуація на фронті свідчить про протилежне. Росія перебуває у стратегічному тупику, не знаючи, що робити з Україною. Зменшити обороти війни вже неможливо через значні витрати ресурсів та людських втрат. Путін, схоже, бачить єдиний вихід у подальшій деградації системи, а Захід, на думку аналітиків, має посилювати тиск на Росію та зменшувати її ресурсний потенціал для прискорення її краху.
На саміті ШОС, де були присутні представники країн, які не прагнуть боротися із Заходом, панувала атмосфера ігнорування війни. Більшість учасників прагнули комунікувати як із Заходом, так і з Росією та Китаєм. Лукашенко ж, навпаки, виступав за розвал світу та посилення країн, де відсутня демократія. Учасники ШОС, зокрема Китай, Іран та Росія, роблять спроби створити альтернативну систему, але їхні успіхи поки що не такі значні, як очікувалося.
Конструкція ШОС як загроза для Заходу
Західні країни, аналізуючи заяви та дії Росії, дійшли висновку, що конструкція, яку пропонує ШОС, є неможливою. Вона передбачає створення світу, де домінують авторитарні режими, які експлуатують власні народи, вбивають свободу та насаджують свою систему іншим країнам. Це становить загрозу для Заходу, оскільки такі країни можуть фінансувати антизахідні еліти, руйнуючи Захід зсередини. Росія та Китай пропонують право на «ручні» служби безпеки та економіку, втручаючись у західні справи та формуючи антизахідні еліти.
Прикладом таких дій є спроби Росії підірвати суверенітет країн Заходу через підтримку антизахідних партій та рух «Русский дом». Такі дії, як підрив «Північних потоків» та використання вибухівки, що нібито пов'язана з Росією, демонструють агресивну політику Кремля. Німеччина, яка намагається протистояти Росії, стикається з внутрішньополітичними труднощами та економічними проблемами, що штовхає її до ще більш жорсткої позиції щодо Росії.
Україна відповідає на агресію
Україна, зі свого боку, відкидає роль жертви та готова протистояти російській агресії. Заяви про те, що Україна нібито першою розпочала завдавати ударів по російських об'єктах, не відповідають дійсності. Росія сама розпочала війну, застосовуючи найжахливіші методи. Україна відповідає на удари по своїй інфраструктурі, б'ючи по російських об'єктах. Мета України – множити на нуль російську економіку, щоб зупинити агресію. Цим пояснюються удари по російських НПЗ, які Україна називає відповіддю на постійні атаки Росії.
«І якщо не дай бог такі трагедії будуть відбуватися, ми знайдемо чим відповісти. Нехай ніхто не сумнівається.» — Представник РФ.
Це свідчить про готовність України до адекватної відповіді на будь-які дії Росії. Відповідь України на російські удари по критичній інфраструктурі та громадянських об'єктах є чіткою та прямою. Попри заяви про «державний тероризм» з боку України, Київ наполягає на праві захищати себе від агресії. На відміну від Росії, яка ховається за «спецоперацією» та «заморожуванням» війни, Україна готова до переговорів, але лише з метою досягнення тривалого та абсолютного миру.
Висновок: стратегічний тупик та майбутнє війни
На завершення, виступ Путіна на ШОС продемонстрував його повну відірваність від реальності. Його заяви про просування на фронті, взяття населених пунктів та інші «успіхи» є нічим іншим, як вигадкою. Росія, загнала себе в глухий кут, буде продовжувати кидати «м'ясо» на фронт, можливо, вдаючись до серйозних провокацій, зокрема проти країн Балтії. Прогнозується, що війна триватиме щонайменше до наступного року, а її тривалість залежатиме від сил оборони України та підтримки Заходу, а також від обмеження ресурсів для Росії.