Стихійне лихо, що стало одним із наймасштабніших в Гімалаях за останнє десятиліття, застало зненацька мешканців долини та численних туристів, які прибули сюди для занять екстремальними видами спорту, зокрема рафтингом та каякінгом. Кадри, зняті 34-річним чоловіком на ім'я Хейму, який випадково зафіксував хмару пилу, що здіймалася над льодовиком, свідчать про раптовість події. На жаль, попередження про небезпеку в реальному часі не надійшло, і величезна маса льоду, води та ґрунту зруйнувала все на своєму шляху. Коли рятувальники дісталися місця події, від поселень та будинків не залишилося й сліду. Камера, спрямована на прикордонний пункт Гіронг між Непалом та Китаєм, зафіксувала, як звичайний ранок перетворився на справжній кошмар без шансів на виживання.
Географічні причини катастрофи
Гора Лангтанг Лірунг, одна зі ста найвищих гір світу, розташована у регіоні з різкими перепадами висот. Різниця між південним поселенням Сябрубесі (1400 м) та вершиною гори (7234 м) становить близько 5500 метрів на відстані лише 16 км, що робить цей схил одним із найкрутіших у Гімалаях. На схилах гори розташовані великі льодовики, нижні частини яких часто приховані під шаром уламків. Саме розташування льодовиків над потужними, але схильними до руйнування метаморфічними породами, створювало потенційну небезпеку.
Безпосередньою причиною катастрофи, за припущеннями геоморфологів, став обвал скельної породи під льодовиком 8 серпня 2026 року о 8:37 за місцевим часом. Цей обвал, захопивши частину льодовика, спричинив швидке танення льоду через тертя. Утворився потужний потік, що рухався зі швидкістю понад 150 км/год, несучи з собою уламки гірських порід, сніг та воду. За 7,5 хвилин потік досяг китайсько-непальського кордону, за 13 хвилин – Сябрубесі, а пізніше – Бетраваті. Загалом, крижана маса подолала близько 100 км, вразивши десятки поселень та гідроелектростанцій у долині річки Трішулі.
Наслідки та масштаби трагедії
Катастрофа призвела до руйнування всього прикордонного пункту Гіронг та значної частини селища Сябрубесі. Дев'ять діючих та п'ять недобудованих енергетичних об'єктів у долині були пошкоджені або змиті, залишивши район Расува повністю без електропостачання. На кінець вересня 2026 року офіційно підтверджено загибель 1450 людей, ще п'ять тисяч вважаються зниклими безвісти, серед яких група зі 56 українців. Загалом, постраждало понад 100 000 осіб – мешканців, працівників будмайданчиків та іноземних туристів. Тіла загиблих знаходили на сотні кілометрів нижче за течією, як у Непалі, так і на території Індії.
Прогнозування та запобігання подібним катастрофам
Геологічні дослідження вказують на те, що глобальне потепління могло стати одним із чинників, що послабили схил гори. З 1990 по 2020 роки льодовики Гіндукушу та Гімалаїв втратили близько 12% своєї площі. Також не виключається вплив потужного землетрусу 2015 року, який міг дестабілізувати гірський масив. Хоча експерти бачать ознаки попереднього руху схилу на супутникових знімках, прогнозування таких подій залишається надзвичайно складним завданням. Потрібен тривалий моніторинг тисяч потенційно небезпечних схилів, що потребує значних ресурсів та розвитку технологій, зокрема штучного інтелекту, для аналізу даних.
Системи раннього попередження, що базуються на сейсмічних сигналах, могли б надати дорогоцінний час для евакуації, як це показав досвід Швейцарії у 2025 році. Однак, для ефективності таких систем необхідна наявність безпечних місць для евакуації, чого не було в Непалі. Звичайні гідрологічні станції, що вимірюють рівень води в річках, виявляють небезпеку вже занадто пізно. Поточна ситуація в долині річки Трішулі, де всі водні датчики були знищені до передачі даних, підтверджує цю проблему. Наразі район оголошено зоною лиха на найближчі три місяці, а наукова спільнота продовжує досліджувати причини та масштаби цієї трагічної події.