Київ мав значні переваги: зручне сполучення з регіонами видобутку сировини та палива, велику кількість досвідчених робітників у металургійній та машинобудівній галузях. На початку 1934 року у місті працювало понад 16 тисяч металургів, ще стільки ж навчалися робітничих професій, а інженерно-технічний персонал налічував близько 2200 осіб. Важливим фактором стало введення в експлуатацію другої черги Київської обласної електростанції, що зміцнило енергетичні можливості міста.
Заснування та перші кроки
Проект передбачав масштабне виробництво: до 15 тисяч верстатів щорік та штат у 65 тисяч працівників. Планувалося також будівництво великого робітничого селища. Розглядалися два потенційні місця для будівництва: лівий берег Дніпра поблизу майбутнього мосту Патона та правий берег у районі Рубіжівки. Зрештою, вибір зупинився на Рубіжівці, що розташовувалася біля хутора Нивки та Брест-Литовського шосе (сучасний Берестейський проспект). Територія у 121 гектар була виділена під підприємство, включаючи землі колишньої Рубіжівської колонії та колгоспу імені Кагановича.
Спеціалізація заводу полягала у виробництві автоматичних токарних верстатів, зокрема одношпиндельних типу "Index" вагою до 2 тонн та багатошпиндельних типу "New Britain" вагою до 8 тонн. Будівництво розпочалося восени 1934 року, а вже 3 жовтня почалося зведення перших житлових будинків для робітників. 10 жовтня на будівельний майданчик прибули перші екскаватори, коні та вози, розпочавши земляні роботи. Паралельно з будівництвом виробничих цехів, планувався житловий комплекс. За проектом архітекторів, він мав розташовуватися на північ від Брест-Литовського шосе, з центральною композиційною віссю – 40-метровим бульваром, який пролягав би вздовж сучасної вулиці Данила Щербаківського.
Будівництво відбувалося власними силами підприємства та його працівників. Важливим аспектом був паралельний розвиток заводу та робітничого селища, що дозволяло одночасно формувати виробничу базу та створювати умови для проживання майбутнього персоналу. У серпні 1935 року було створено проектно-технологічну групу для розробки та освоєння нових верстатів. Наприкінці 1935 року було випробувано перші верстати моделі 127 типу "Bert", а до листопада того ж року під дахом перебували всі основні промислові об'єкти. У жовтні 1936 року було зібрано перший верстат моделі 115 типу "Kaiser", який, разом з другим, був відправлений на Московський підшипниковий завод. Ці машини стали першою промисловою продукцією київського підприємства.
Офіційне визнання та розширення виробництва
22 лютого 1937 року підприємство було офіційно зареєстровано як Київський завод автоматичних верстатів ім. Максима Горького. Кінець 1930-х років ознаменувався розвитком виробничої бази: у 1938 році були введені в експлуатацію перший механоскладальний цех, термічний та модельний цехи, пожежне депо. На початку 1939 року розпочали роботу кузня, заводська лабораторія та інші об'єкти. Для забезпечення заводу паливом було збудовано вугільну шахту на Донбасі. У 1939 році організовано окремий цех налагодження, а модель 41136 представлена на виставці у Москві. Розпочато будівництво другої черги ливарного цеху.
У період з 1936 по 1941 рік завод виготовив 1436 одношпиндельних та 148 багатошпиндельних автоматичних верстатів. Київський завод автоматичних верстатів поступово опановував виробництво складного обладнання, ставши одним із нових промислових підприємств міста напередодні Другої світової війни.
Евакуація, війна та повоєнне відновлення
22 червня 1941 року початок радянсько-німецької війни перервав роботу заводу. На той час на підприємстві працювало 2429 осіб. За рішенням уряду від 29 червня, завод підлягав евакуації на схід, до міста Кізел у Пермській області. П'ять залізничних ешелонів вивезли 449 одиниць верстатів та іншого обладнання, а також 2049 працівників. Незважаючи на складні умови, підприємство досить швидко відновило роботу: вже у вересні 1941 року було введено в експлуатацію два цехи. Виробництво було переорієнтовано на потреби фронту: виготовлялися боєприпаси, деталі для танків та міномети. У 1944 році було вироблено 602 верстати.
Після відступу німецьких військ з Києва розпочалося відновлення заводу. Згідно з рішенням Державного комітету оборони, роботи на підприємстві відновилися 10 листопада 1943 року. Окрім відновлення виробничих потужностей, проводився ремонт військової техніки. За даними німецької аерофотозйомки квітня 1944 року, цехи заводу не зазнали значних пошкоджень. 7 листопада 1944 року колектив заводу відзвітував про випуск першого автоматичного верстата у Києві. Протягом 1946–1947 років до Києва поступово поверталися евакуйовані працівники. Підприємство знову зосередилося на виробництві металорізального обладнання, а основні відновлювальні роботи завершилися до 1951 року. Після війни на завод надійшло обладнання двох верстатобудівних заводів німецької фірми Pittler, що стало важливим фундаментом для подальшого розвитку.
Однією з перших серійних моделей повоєнного періоду став одношпиндельний револьверний верстат за розробкою Pitler, позначений номером 1331. Наступним важливим кроком стало створення першого вітчизняного багатошпиндельного автоматичного верстата. Конструкторське бюро розробило нову машину на базі американського верстата компанії New Britain, який німецька фірма Pitler виготовляла за ліцензією. Новий верстат отримав індекс 12616. На його основі пізніше було створено патронний напівавтомат 1261P6 та чотиришпиндельні модифікації 1261 і 1261P4. Поряд з імпортним обладнанням, завод все більше освоював виробництво власних розробок. Підприємство займало велику територію, де окремо розташовувалися численні виробничі будівлі. Розвивалася і житлова зона для робітників, зводилися багатоквартирні будинки та гуртожитки, облаштовувалися клуб і їдальня.
Розвиток у повоєнні десятиліття та модернізація
У 1950-х роках завод почав розробляти важкі багатошпиндельні верстати, орієнтуючись на обладнання американської фірми Conomatic. Новий верстат отримав позначення 1296. За це десятиліття завод опанував низку інших верстатів, зокрема високошвидкісний автомат 1336M, а також револьверні верстати 1341 і 1340 з програмованим перемиканням швидкостей та подач. У 1958 році підприємство випустило десятитисячний верстат моделі 1336M. Частина продукції постачалася за кордон, зокрема 150 таких верстатів було виготовлено для Лоянського підшипникового заводу в КНР. Кінець 1950-х років, період "хрущовської відлиги", розширив можливості ознайомлення із зарубіжними технічними досягненнями. Радянська верстатобудівна промисловість отримала завдання наздогнати провідних зарубіжних виробників. Київський завод мав модернізувати існуючі моделі та створити цілісну лінійку багатошпиндельних автоматів.
Планована гама горизонтальних багатошпиндельних автоматів мала охопити широкий діапазон розмірів, від малих верстатів для обробки прутків діаметром 16 мм до важких машин для обробки деталей діаметром до 350 мм. Було заплановано розробку чотири- та восьмишпиндельних модифікацій. Розширення виробництва вимагало збільшення виробничих потужностей: було збудовано третій механоскладальний цех, розширено другий цех та подвоєно площу цеху термічної обробки. Чисельність працівників перевищила 6000 осіб. Київський завод фактично став основним виробником горизонтальних багатошпиндельних автоматичних та напівавтоматичних верстатів у Радянському Союзі.
На початку 1960-х років на базі заводського конструкторського бюро було створено Спеціальне конструкторське бюро багатошпиндельних автоматів. У 1961 році завод освоїв серійне виробництво верстатів 1А240. Пізніше було освоєно серійне виробництво напівавтомата 1А265 та моделі 1А290. Тоді ж було прийнято рішення про створення Київського верстатобудівного об'єднання на базі київського підприємства, яке включало завод Горького, СКБ багатошпиндельних автоматів, новий верстатобудівний завод у Житомирі та приєднаний Шяуляйський верстатобудівний завод. У кінці 1960-х років київський завод почав розвивати напрямок автоматизованих систем керування.
У 1970-х роках завод виробляв модернізовану гаму верстатів серії "Б" з підвищеною точністю. Основна увага приділялася вдосконаленню серійного обладнання, проєктуванню верстатів спеціального призначення та розробці виробничих ліній. У 1985 році підприємство освоїло виробництво тунельних секцій для будівництва метрополітену, а наступного року – електродрилі для будівництва захисних діафрагм на Чорнобильській АЕС. Паралельно розвивалася соціальна інфраструктура: побудовано дитячий садок, спорткомплекс, санаторій, будинок відпочинку. Проте наприкінці 1980-х років ситуація на заводі почала погіршуватися. З 1989 року попит на продукцію знизився, почалося скорочення виробничих обсягів та відтік кваліфікованих кадрів.
Трансформація та банкрутство
У 1990-х роках, зі зменшенням попиту на традиційні верстати, підприємство почало використовувати свої потужності для виробництва іншого обладнання, включаючи лінії для профілювання листового металу. У 1994 році завод було реорганізовано у відкрите акціонерне товариство "Веркон". Незважаючи на складну ситуацію, колектив продовжував розробляти нові моделі верстатів. З 1995 по 2000 рік завод відвантажив близько 1320 верстатів. Поступово підприємство перейшло від традиційних універсальних моделей до більш складного високотехнологічного обладнання, зокрема верстатів з ЧПК.
На початку 2000-х років завод освоїв нові двошпиндельні верстати серій PAP-130 та PAP-160, а також розробляв верстатні агрегатні комплекси. У 2008 році було представлено верстат PAP-13 з ЧПК та автоматичним завантаженням/розвантаженням. Підприємство демонструвало свою продукцію на виставках, але не змогло повністю використати виробничі потужності. Деякі цехи припинили роботу, промислова територія зменшувалася, частину її було переобладнано під складську зону. У квітні 2010 року завод ще не повністю припинив діяльність: діяли механоскладальний, термічний та ремонтний цехи, тривало виробництво спеціалізованих верстатів.
Остаточний удар завдали фінансові проблеми та судові суперечки. У 2010 році сталася пожежа на одному зі складських приміщень, що призвело до тривалих страхових спорів. У наступні роки суди розглядали претензії до підприємства на десятки мільйонів гривень. У 2012 році Господарський суд Києва визнав "Веркон" банкрутом. Процедура банкрутства супроводжувалася суперечками щодо боргів, майна та майбутнього заводського комплексу. Сьогодні колишні цехи підприємства продовжують здаватися в оренду, а на частині території збудовано житловий комплекс.