Українці виборюють власну незалежністьу боротьбі проти створення поліцейської держави. У цьому певен народний депутат від «Батьківщини» Ігор Луценко. Він пояснює: «Саме ця репресивна система зіграла центральну роль у здачі регіонів Росії. Тобто, працівники СБУ та міліції, котрі переметнулися, були найпершими союзниками окупантів, які зайшли на нашу територію».
Говорячи про персональну роль міністра внутрішніх справ Арсена Авакова у діючій правоохоронній системі, Луценко зауважує: «На сьогодні він використовує своє положення, перш за все, у якості підрядника для Порошенко. Тобто, коли потрібно зробити якусь брудну справу, звертаються до Авакова. Через це Порошенко його тримає».
Щодо президента, то його народний депутат називає олігархом №1 та зауважує, що Петро Порошенко нині має більш ефективні інструменти для можливої побудови власного режиму, ніж свого часу Віктор Янукович. «Можна визнати, що армію «тролів» Янукович собі не створив, не зміг створити армію прикормлених блогерів, так званих лідерів думок. Так само він не зміг настільки тонко контролювати медійний простір», – підкреслює політик.
Детальніше про подібні та відмінні риси президентів та те, як боротися з олігархами, котрі фактично керують нашою країною, у інтерв’ю FaceNews розповів Ігор Луценко.
Також ми розпитали депутата про одну з найактуальніших в останні місяці тем – блокаду та дізналися, як офіційна Україна продукує продовження протистояння на Донбасі.
Треба змусити олігархів продати частки своєї власності у всіх підприємствах
Ігоре, уже декілька місяців блокада фактично є темою №1 для обговорення. Ви цю акцію підтримуєте, а безпосередні учасники називають її ударом по олігархам. Але ж для перемоги над олігархами замало одного удару. Якими, на Вашу думку, мають бути наступні кроки цієї боротьби?
Олігархи – це фундамент нашого суспільства. Глибоко в основі нашого суспільства лежить саме олігархат. Крім того, за великим рахунком саме олігархи сьогодні керують країною.
Така суспільна конструкція є дуже нестабільною. І ми завжди ризикуємо або звалитися у сторону авторитаризму, як це майже відбулося при Януковичі, або навпаки – у щось накшталт демократії.
Яким чином олігархи впливають на владу? Це медійний ресурс. (Можна, – FaceNews) встановити обмеження на володіння медіа, перш за все, обмеження на політичну рекламу, володіння телеканалами, тобто демонополізувати медійний простір. Хтось скаже, що це обмеження приватної власності, але тут уже приватну власність обмежувати треба. Ніхто не має володіти більше ніж певним відсотком медіапростору.
Так само (необхідна, – FaceNews) демонополізація економіки. Треба змусити олігархів продати частки своєї власності у всіх підприємствах, щоб в жодній галузі, жодному регіоні, тим більше, у країні в цілому не було більше за визначений відсоток. Можна поставити 15%, можна – 20%. Нехай вони виводять свої капітали і інвестують деінде. Це буде для нас більш вигідно, ніж зараз, коли, умовно кажучи, Ахметов володіє вугледобуванням, Коломойський – феросплавами.
У такому разі будуть мінімізовані стимули олігархів для того, щоб лізти в політику та керувати країною. Зараз вони фактично експлуатують країну як бізнес.
Загалом же, щоб країна функціонувала нормально та не була настільки сильно залежна від олігархів, то це все-таки питання нової Конституції.
Як тільки на підприємства зайшли вороги, з’явилась реакція
Ігоре, все ж повертаючись до блокади та наших сьогоднішніх реалій. Ви називаєте товарообіг з тимчасово неконтрольованими територіями, який нещодавно вирішило зупинити РНБО, потуранням війні. Як ще офіційна Україна продукує продовження воєнного протистояння на сході?
Потурання війні – це, перш за все, юридичне ігнорування факту російської агресії. Ми не вчинили всіх необхідних дій, котрі має вчинити держава в правовому полі, щоб захищатися від Росії. Це моя основна претензія до нинішнього режиму.
(Необхідне, – FaceNews) введення спеціального правового режиму, котрий дозволяє мобілізовувати ресурси, котрий захищає солдат та надає їм право застосовувати зброю проти ворогів. Щоб солдати перестали бути військовими злочинцями, в усьому світі є лише один крок – оголошення воєнного стану.
Це необхідно, аби добровольців та мобілізованих солдат потім не переслідували вороги за те, що ми нібито скоювали якісь військові злочини. Тому що це дуже серйозна загроза. Поки ми, можливо, її не усвідомлюємо, але потім це буде на слуху.
Чому, на Вашу думку, немає подібної загальнонаціональної стратегії?
Все дуже просто. Ми побачили це на прикладі блокади. Як тільки на підприємства зайшли вороги, з’явилась реакція. Тобто, коли на Донбасі віджимались не ахметівські підприємства та вбивали звичайних людей, для них все було окей. Але як тільки почалися віджими олігархічних підприємств, влада почала зі скрипом, але реагувати.
Так само багато підприємств, належних Україні, є на території Росії. Є купа спільних бізнес-проектів ще якихось третіх осіб. Тобто, ми бачимо, що для великого бізнесу війни не було, але для малого бізнесу, для звичайних українців вона була і є. У цьому і полягає суть цієї гібридної війни.
Порошенко володіє набагато більш ефективними інструментами для побудови режиму, ніж Янукович
Якою у такому випадку для Вас сьогодні є роль президента в структурі українського олігархату та великого бізнесу?
Він є олігархом №1, гарантом того, що олігархат як форма існування зберігатиметься. Тобто, у ньому є ознаки олігарха, наприклад, зв’язаність підприємств через власника з владними посадами, медійний вплив.
Говорячи про президентство Віктора Януковича, багато хто вживає слово «режим». Однак і щодо нинішнього президента лунають тривожні сигнали. Ми звідусіль чуємо про ручну коаліцію, неоднозначну голову Нацбанку і подібне. Виходячи з цього, чи є у президента Порошенка, на Вашу думку, ресурси для побудови власного та всеохоплюючого режиму?
Більше того, він володіє набагато більш ефективними для цього інструментами. Можна визнати, що армію «тролів» Янукович собі не створив, не зміг створити армію прикормлених блогерів, так званих лідерів думок. Так само він не зміг настільки тонко контролювати медійний простір. Я маю на увазі продумані домовленості з центральними каналами.
Крім того, звісно, Янукович мав більш регіональній імідж. Натомість Порошенко намагається базуватися на всій Україні. Для «регіоналів» він свій, тому що колишній «регіонал». Для «майданівців» свого роду теж, бо нібито брав участь у Майдані. Він намагається використовувати імідж посередника між Майданом та Антимайданом, власне, в принципі десь посередині і знаходиться.
Але так само, як Янукович, Порошенко жорстко контролює суди, прокуратуру. Він так само застосовує репресії проти своїх опонентів. Хоча і менш щільно, контролює нинішню поліцію. Тобто, є відмінності, але і є подібні речі.
Мета нинішніх очільників МВС – створити поліцейську державу
Ігоре, Ви почали говорити про поліцію. Власне, один з центрів Вашої депутатської уваги – це правоохоронна система. У цій сфері все, м’яко кажучи, неоднозначно. Зокрема, час від часу ми чуємо тривожні дзвіночки. Я пам’ятаю, як під час обговорення державного кошторису-2017, наприклад, Олег Березюк говорив про спробу створити поліцейську державу. По-перше, чи бачите Ви такі спроби? По-друге, як би охарактеризували нинішню правоохоронну систему з точки зору системних процесів, які там відбуваються?
Безумовно, мета нинішніх очільників МВС – створити поліцейську державу на рівні ідеології та управлінських ланок. Єдине, що Майдан завдав настільки потужного удару по єдності цієї репресивної машини, що зробити це зараз досить важко. Виходячи з цього, знаходити зрадників, захищати їх – це те, що доводиться зараз робити Авакову, щоби цими кадрами наповнювати свої структури.
Безумовно, ці спроби створення поліцейської держави продовжуються. Безумовно, нам намагаються і будуть намагатися нав’язати ідеологію «підкоряйся або оскаржуй» і тому подібне (декілька місяців тому міністр МВС Арсен Аваков : «НАБУ намагається притягти до відповідності Насірова за «реструктуризацію» боргів по рентних платежах. Цікаво, «борці з корупцією» не в курсі, скільки кредитів рефінансу «реструктурував» НБУ на чолі з Гонтаревою?». Ви не є автором цих слів, однак поширюєте їх. Розкажіть, будь ласка, детальніше.
Я вважаю, що НАБУ абсолютно провалило роботу по одній з найбільших корупційних схем у нашій державі. Мова про дерибан активів ліквідованих банків. Навколо можливостей Національного банку, Фонду гарантування вкладів існує стільки корупційних схем, що їх не помічати означати визнавати свою професійну непридатність з точки зору НАБУ.
Я особисто зустрічався в присутності груп постраждалих вкладників з Ситником. Ми пропонували йому всіляку допомогу. На жаль, немає співробітництва, взаєморозуміння. Є якісь окремі потуги, одні неуспішні, а другі затягнуті. Тобто, повна неефективність роботи. Немає, схоже, у них спеціалістів. І вони не хочуть запрошувати тих спеціалістів, які є у постраждалих вкладників, щоб вони пояснювали слідчим, як це працює.
Видно, Ситник боїться замахнутися на це, робить вигляд, що немає. Це ситуація страуса, який ховає голову.
А це питання легітимності НАБУ.
У такому випадку «справа Насірова» для Вас – це перший з багатьох топ-посадовців, котрий став фігурантом гучного розслідування чи щось інше?
Я маю великі сумніви щодо покарання Насірова, виходячи з того, як справа зараз розвивається. Нині у влади щодо Насірова працює техніка айкідо, вони кажуть: «Хочете його посадити? Ну, спробуйте». І влада так грубо не втручається у судовий процес, як це було у справі Корбана.
Помилки НАБУ, помилки гарячої громадськості, котра кинулася тиснути на суд використовуватимуться стороною захисту. Це дуже шкідливо. Навпаки, я би не прагнув до того, щоб саме посадити його в ізолятор. Якщо у вас є достатньо інструментів, аби довести його винуватість, необхідно обрати якийсь несуворий запобіжний захід, але дати всім зрозуміти, що є основа для звинувачення його у корупційних злочинах, а не показати всім, що «ось, він сидить». Це ж не результат. Навіть у Насірова є права, як у людини.
Тому зараз є дуже великі ризики, що це прагнення до піару нівелює сам процес боротьби з корупцією.